Автор Тема: Спілкуємось українською! (Прочитано 54343 раз)

Taras_777

10-річний український школяр отримав листа від Єлизавети II

Спойлер :

Taras_777

КОЛИ ЩЕ НЕ БУЛО МОСКВИ...

Київ дав 158 королів і королев Європі!!!

Спойлер :

Почула, навіть від прихильників України, здивування, що Київ старший за Москву)))
Напевно путін теорією «основатєля Лєніна» багатьох ввів в оману)))
І тому варто нагадати кожному ось це!
В Європі було найбільше(!!!) королев і королів, які були з Києва чи мали родинні зв’язки.
Цей історичний малюнок, якому до тисячі років (на фото), увіковічнений в Софії Київській.
На ньому чотири славетних королеви. Франції - Анна, Угорщини - Анастасія, Норвегії, а потім Данії -Єлизавета, Англії - Агата.
Всі вони доньки Ярослава Мудрого, великого князя Київської Русі.
В цей час чоловіком Польської принцеси був їхній брат Ізяслав, королевою сестра батька.
Інший Володимир був чоловіком принцеси Німеччини.
Мама їхня була принцесою Швеції Інгігердою, брати якої були королями Швеції і Данії.
Вся Європа без виключення мала родинні зв’язки з Київською Руссю - Україною!
За 100 років до заснування села Москов.
Але повернемось до наших королев, бо кожна з історій про них - це Голлівуд відпочиває!
Чи знаєте ви, що теперішня королева Англії Єлизавета - потомок нашої королеви Агати?
(На фото).
Чи не тому Англія вірний друг України в ці визначальні часи?
Чого лиш Борис Джонсон вартий!
А донька Агати Маргарита стала не лише королевою Шотландії, але й її святою!
Бо за життя найбільше храмів Божих побудувала і добрих справ зробила.
А далі і Річард Хоробре серце, і Марія Стюард - з нашим, тобто Агатиним, королеви з Києва корінням!
Шановний Макроне, а вам слід нагадати про легендарну Анну Київську, яка стала королевою Франції, знаючи 4-ри мови.
Привезла Євангеліє, на якому присягали чи не всі королі Франції, написане у Києві.
Кров королеви Анни текла у 18-ти королів Франції (!).
А ще про те, як саме цей легендарний портрет 4-х сестер з Києва, які стали королевами Європи, врятував святу Софію від Московського мракобісся!
В 30-х її за бажанням ката сталіна, ідеала путіна, мали підірвати!
Вже заклали вибухівку…
1000 - літнє диво архітектури саме у Києві, викликало жабу у московських безбожників.
І раптом ультиматум від Франції:
- Якщо посмієте спаплюжити портрет нашої легендарної королеви Анни, зруйнувати витвір рук батька нашої королеви, наша країна розриває дипломатичні відносини! Одразу ж!
… Ага, такі рішучі попередники були у вас, властьімущі французи! Від Жанни д‘Арк, а не Ліпен корінням!
Ось так французи і врятували нашу Софію!
Їм би ще тепер мову ультиматумів щодо путлера вивчити!
І тут ще угорцям варто нагадати
нашу- їхню королеву Анастасію.
Бо саме завдяки заступництву Києва і могутніх Київських князів угорський король Андруш, чоловік Анастасії, був врятований від смерті!
Бо на той час Київська Русь була НАЙБІЛЬШОЮ державою Європи.
І найвпливовішою!
Може тому так впевнено вела себе і не визнавала жодних ультиматумів вже відома нам королева вікінгів Єлизавета?
Рідна сестра згаданих королев.
Ну ви ще чули десь, щоб одна жінка стала за життя спочатку королевою Норвегії, а потім Данії?
А наша Єлизавета стала!
І ще й доньку королевою зробила.
А ще врятувала принцесу Англії сироту Гіту від ненависного шлюбу… і послала… ну як руский корабль найгрізнішого самодержця, який спробував їй погрожувати.
А потім віддала ту англійську принцесу Гіту за київського короля Володимира Мономаха!
Бачите скільки у нас англійського? Французького, нормандського, датського, шведського, польського, норвежського, угорського?
Де тут рашистське???
Ось яке у нас, українці міцне коріння ВЖЕ було ЄВРОПЕЙСЬКОГО роду!
КОЛИ ЩЕ НЕ БУЛО МОСКВИ!
Хто там де думає пускати нас в ту Європу чи ні?
Та в нас тепер тих Річардів Хоробре Серце - мільйони!
Єлизавет і Анн, Агат і Анастасій - не менше!
І те, що розбрелись вони у час воєнного лихоліття біженками - то тимчасово!
Вони ще стануть королевами!
Правда ж, жінки України? А Україна - членом Євросоюзу.
А хто сумнівається - розкажіть їм ось цю історію!
І те що Київ дав 158 королев і королів Європі!
І ще дасть!
Вірмо і діймо!
Разом до перемоги!
Тетяна Редько.
Заслужений журналіст України.

Taras_777

Taras_777

Taras_777

Taras_777

Якщо побачиш, мамо, нагодуй
Того бійця, що прийде визволяти,
Його ти обійми і поцілуй,
Як і мене чиясь тут цілувала мати.
Можливо, він далеко від сім'ї
Й до мами додзвонитись він не може.
Та ми - солдати, ми - опора на війні -
Тут кожен з нас щось відчуває схоже.
У когось вже давно немає мами -
Убили ще у березні її,
Якби ж хтось знав, які на душах рани,
Та ми тримаємось. Ми, мамо, на війні...
Сьогодні ми завали розбирали
І чули з під бетону голос:"Поможіть".
Ми, мамо, звідти школярку діставали.
На ній же мама мертва вже лежить...
Це наша українська мама,
Яка грудьми дитину від смерті прикриває,
Та від побаченого болю, мамо,
Нам душу вже ніщо не залатає.
Ти обійми, матусю, й поцілуй
Того бійця, що прийде визволяти,
Його в кайдани ніжності закуй,
Бо, може, вже його не поцілує мати..

Taras_777

29 ВЕРЕСНЯ - ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ТРАГЕДІЇ БАБИНОГО ЯРУ.

Спойлер :

29 вересня 2022 року виповнюється 81-ті роковини однієї з найтрагічніших сторінок в історії ХХ століття – початку масових розстрілів мирного населення, вчинених гітлерівцями в урочищі Бабин Яр під час окупації Києва у 1941-1943 роках.

Ці трагічні події відомі як символ «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення населення. Жертвами злочину стали понад сто тисяч людей – військовополонених і цивільних громадян, серед яких представники єврейської національності і ті, хто намагався їх урятувати, українці, роми, караїми, учасники українського визвольного руху, заручники, «саботажники», порушники комендантської години, пацієнти психіатричної клініки. Розстріли в Бабиному Яру відбувалися майже щоденно понад два роки від вступу нацистів та їхніх союзників до Києва вересні 1941-го і до завершення окупації міста в листопаді 1943 року. За цей час було знищене практично все єврейське населення міста.

Урочище Бабин Яр у місті Києві – можливо, найбільш жахливий, але далеко не єдиний символ Голокосту в Україні. Масові страти людей за національною, етнічною, расовою, культурною, релігійною та класовою ознаками проводилися тоталітарними режимами у минулому столітті на всій території України.

Попри те, що радянський режим замовчував або спотворював пам'ять про жертв, намагався фізично зруйнувати, замаскувати, забудувати місця злочинів, пам'ять про трагедію Бабиного Яру та звірства тоталітарних систем у інших місцях України, а також відважних українців, які рятували євреїв у роки Другої світової війни, завжди залишалася живою. Сьогодні Бабин Яр має слугувати світовій спільноті застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками. Осмислюючи жахи Голокосту, інших численних злочинів тоталітарних режимів минулого століття, вшановуючи пам'ять жертв, мужність героїв, нескореність народів та самопожертву праведників, цивілізований світ проголосив гасло «ніколи знову».

Проте у ХХІ столітті геноцид знову прийшов на українську землю.

Сьогодні рашисти, наслідуючи нацистів, заявляють про «розв’язання українського питання» подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання», а вигаданий у російській федерації «антифашизм» став прямою загрозою для євреїв у сучасній Україні. Російськими варварами були обстріляні єврейські цвинтарі, синагоги, навіть Бабин Яр. Жорстокі масові вбивства людей рашистами, вчинювані ними фізичні й моральні тортури, намагання спалити тіла, щоб приховати свої злочини, як свого часу, відчуваючи наближення поразки, робили нацисти. Відомості зі звільнених Бучі, Ізюма, Маріуполя та інших українських міст і сіл усе людство.

Світове співтовариство має пам’ятати: мир, безпека й рівновага Європі та світі можливі тільки після того, як Україна переможе у війні, а всіх рашистських злочинів буде належно покарано – так, як колись було покарано нацистських злочинців. Кожен наш співвітчизник, кожен сантиметр української землі, кожна зруйнована будівля і розбита пам’ятка будуть свідками у процесі над тоталітарним режимом, що сьогодні чинить терор на нашій землі.

В кожному місті Запорізької області, в кожному районі, майже в кожному селі ми маємо місця поховання невинних жертв нацистської окупації. Лише у місті Запоріжжя, на вулиці Очаківській, було розстріляно 36 тисяч мирних мешканців, з яких більше 20 тисяч були євреями.

Але не тоді, не зараз - нас не зламати.

Ми – вистоїмо, перемога буде за нами.

💛💙💛💙💛💙💛💙💛💙
Як влучно сказав Остап Вишня
Актуально і по сьогодні.

Спойлер :

28 вересня 1956 року залишив цей світ відомий український письменник-сатирик, гуморист Остап Вишня
Остап Вишня
Шовінізм
Маленький фейлетон (За що мене били, б’ють і нахваляються бити)
Оповідають таке.
Колись у Франції один француз, Шовеном його звали, якимось надзвичайно патріотичним вчинком довів про свою велику любов до рідного краю, до вітчизни. Після його такого вчинку у Франції кожен випадок доказу любові до Батьківщини, з боку чи то поодинокого громадянина, чи то цілої групи громадян, — називали шовінізмом. А люди, що цієї назви заслуговували, шовіністи тобто, з погордою її носили.
І всі їх любили!
І всі їх поважали!

Почув я про це слово давненько вже.
Було це так.
У школі, де я вчився, влаштували вечірку. Дозволялося декламувати й «малоросійскія проізведенія». Одним із виконавців цих «малоросійских» віршів, байок і т. п. був і я. Підлітком ще тоді був я. Декламував, пам’ятаю, я тоді байку Глібова «Музики».
І от коли я на репетиції вийшов і тарарахнув: — «Музики»! Українська байка Глібова!
Начальство підійшло до мене, пильно подивилося, всміхнулося, покрутило головою і сказало:
— Іш, какой шовініст!
На вечірці я вже декламував так:
— «Музики»! Перевод басні Крилова «Квартет» на малоросійський язик.
І довго я потім думав, що ж воно ото за — шовінізм?!
І чому я шовініст?!
Так і не взнав я тоді:
— Чи вилаяло мене начальство?
— Чи поглузувало з мене?
Бо більше про це нічого воно мені не говорило.

А от тепер я вже знаю, що то — шовінізм!
Добре він мені взнаки дався!
Де тілько я не чув про цей самий шовінізм, і як казали?!
Яким тоном?! З якими рухами?!
Як скаже хто це слово, так за щоки й хапаєшся, й одскакуєш кроків на 10, так і почувається, що або сірчаним квасом в очі хлюпне, або з самопалу трахне!
А блаженної пам’яті Шовен саме за це пошану мав.
Отже — це тобі не Франція!!

Згадав я про це тепер, прочувши про інтерв’ю з вічно старими й вічно новими опікунами України нашої — Раковським, Мануїльським, Затонським…
Знову вони про той самий шовінізм:
— Ми, — мовляв, — Україну як самостійну одиницю визнаємо, але шовінізм ми будемо нищити, а шовіністів, не виключаючи й комуністів, — вішатимемо!..
Думай, значить, як хочеш!
Українцем бути можеш, а любити Україну — зась!
Повісять!
І дідько його знає, чому воно так?
Як я, наприклад, кажу: «Майо паштєніє-с», — люблю шті, кислу капусту, Пушкина, лаптушкі, в «избе» бруд, телята й воші і як співаю «Ванька Таньку полюбил» і за це все йду й грабую, вбиваю, вішаю, стріляю, тисну за горло, щоб і другий це саме співав, те ж саме кохав, — так це не шовінізм?!
А як кажу «добридень», люблю борщ, Шевченка, білу хатину, співаю «Місяченьку блідолиций» і нікого за це не вбиваю, а лише прошу: «Ідіть, мовляв, ви до своєї Іверської Божої Матері», — так це шовінізм?!
І клянуть мене за це, і б’ють, може, за це, і вішають за це!
Про мене ж!
Носи ти лапті хоч на голові ті свої, не тілько їж, а навіть умивайся отими своїми штями, — у мене й за вухом не засвербить. Дідько тебе бери! Все одно кацапом здохнеш! І не піду я до тебе! Бо потрібен ти мені як п’яте колесо до воза!
А я шовініст. Хай вішають!

Трудова громада. — 1920. — 1 січня

Taras_777

14 жовтня: «Легіон Свободи» вітає із 80-річчям Армії Нескорених! Перемога буде за нами!

Спойлер :

💛💙💛💙💛💙💛💛💙💛💙💛💙💛💛💙💛💙💛💙💛

Що ви знаєте про козацтво та як воно пов’язане з 14 жовтня? ТЕСТ

Спойлер :

Taras_777

Одного разу діти йшли до школи.

Спойлер :

Одного разу діти йшли до школи. Дорога стелилася попри цвинтар. Троє однокласників йшли разом, ведучи між собою веселу дитячу розмову. Коли зрівнялися з хрестом, що стояв посередині цвинтаря, один з товаришів зняв з голови кашкета і перехрестився. Двоє інших, переглянувшись між собою, почали реготати. Малий Івась не міг зрозуміти, за що на нього сипляться такі зневажливі насмішки його товаришів. В школі, глузуючи з Івася, „товариші” перед цілим класом висміювали його за його побожність: вони брали його кашкета й кидались ним по класі, на перерві витирали ним шкільну дошку, а коли виходили зі школи, закинули його на високе дерево, нахабно сміючись: „Іди до хреста, перехрестися, як ти вмієш, може твій кашкет тоді сам до тебе прилетить!” „Друзі” пішли собі додому, а малий Івась, як не намагався, та зняти свого кашкета з високого дерева так і не зміг. Довелося йому на цей раз самому йти додому. Коли він зрівнявся з хрестом, став перед ним, поглянув з любов’ю на розп’яття. Його дитячі очі вмить наповнилися слізьми. „Мій любий Ісусе, за що вони так зненавиділи мене? — питала заплакана дитина розп’ятого на хресті Ісуса,— що я злого зробив, що вони так сміються з мене? Ісусе, захисти мене, допоможи мені добре вчитися, а я обіцяю, що завжди буду Тебе любити!”

- Іванку, почекай,— почувся голос старшокласника,— чи це не твій кашкет?

- Мій, дякую! — посміхаючись, відповів Івась, радіючи в думках тому, що кашкет таки сам до нього прилетів.

Коли Івась підходив до свого дому, біля воріт побачив заплакану маму.

– Мамо, що сталося, чого ви плачете? — запитував здивований син.

- Дитино, де ти був? Я вже всі очі виплакала. Сусіди розказують, що двох хлопців, що поверталися зі школи, збила машина і їх у важкому стані відвезли до лікарні. Я подумала, що це ти потрапив під машину і ось вже бігла з думкою про те, щоб хоч живим тебе застати.

Заспокоївшись, мати з сином пішли до хати. Тоді Івась розказав матері про свої шкільні пригоди, і пояснив чому він ішов зі школи не з своїми однокласниками.

Проминули роки... Іван закінчив школу з золотою медаллю, а потім з червоним дипломом закінчив медичний університет. За всі свої успіхи він дякує Ісусові, а здобуті знання втілює у своїй благородній праці, рятуючи життя багатьом, що потрапили в біду. Коли його запитують, як йому, молодому спеціалісту, вдається робити такі складні операції, він, зі щирою усмішкою на устах, відповідає: „Я оперую не сам — зі мною завжди є Ісус”.

Taras_777

Козацтву бути

Спойлер :

Taras_777

Юрій Великий

Десь у Бучі,під парканом, зразу біля хати -
Поховали жінку, маму, - бо забили кати.
На могилі хрест з дощечок,
Квіти і консерви...
Коли бачиш весь цей жах - не тримають нерви!

І сидить, схиливши очі, біля той могили -
Хлопчик,років десь п'яти, ледь тримає сили...

-'Мамо,мамочко! Прокинься!
Рідна моя пташко!
Я ж без тебе зовсім сам! Як же мені важко!
Хто мені тепер співати буде колискові?
Хто кораблики змайструє білі, паперові?
А животик просить кашку, ту, що їв охоче,
Хто мені тепер зготує? Іншого не хочу!
Хто погладить по голівці - кучерявій й сивій...
Посивів я зовсім, мамо, в день отой жахливий....
Як же хочеться упасти у твої обійми,
І забути все лихе: росіянів, війни!
Може, матінко, це сон?Може я прокинусь?
І почую, як завжди "Добрий ранок, сину"!
Притулюся я до тебе і закрию очі,
Щоб прогнати сни негожі, разом з тьмою ночі...
Але, ні! Не сон! Не сон! Знаю, що не сплю!
Бо болить так між грудьми, ледь я це терплю!
Але я не плачу, мамо, бо ж я є мужик!
Бути сильним і терплячим я без тебе звик...
Обіцяю тобі, ненько, вирости достойно!
І помститись тим рашистам, щоб було теж больно!
І не гнівайся, матусю, що таким я стану,
Більш не знаю як лічити мою сильну рану!

Ехх....піду я, моя люба....холодно у ніжки.
Я тобі лишив тушонку, ти поїж, хоч трішки....
Завтра знов прийду до тебе, ковдру принесу,
Щоб ти там, в землі, не змерзла - я тебе спасу.....

Taras_777

"Солдате,дякую тобі"

Солдате , дякую тобі ,
проводиш день у боротьбі.
Уже не день,а місяці
зброя в твоїй міцній руці.
За мужню витримку твою ,
болючі рани у бою .
Безсонні ночі без кінця,
молюсь за кожного бійця.
Ти там у пеклі,де горить
і свист ракет в небі шумить.
Все кров'ю зрошена земля
і зболена душа твоя .
Солдате ,дякую тобі ,
хоча життя наше в журбі.
Що переможиш,віру маєм ,
живими всіх вдома чекаєм !
За день спокійний і за ніч ,
за журавлів прощальний клич.
За землю цю,без ран живу ,
ти заслужив на честь й хвалу!

Юрій Великий

Taras_777

Рената Штіфель - БОЛЯЧЕ

Спойлер :

Я напишу коли закінчиться війна
Та вже не для людей невинно вбитих
І не батькам чиї маленькі діти
Дивилися на жах той із вікна
Я напишу таким самим як я
Я напишу про все геть все повір
І весь свій біль і всі свої страждання
Я мовчки занотую на папір

Так боляче боляче боляче
Так В скронях боляче боляче боляче
Боже скажи мені за що нам це
Зруйновані долі, дитячі сльози
Коли ж це все мине
Боляче боляче боляче
Так в скронях боляче боляче боляче
Знаю що почуєш молитви наші і все мине
Так боляче бачити сльози
Ми не пробачимо це

Всю правду виллю просто на папір
Весь біль весь жах і весь свій дикий гнів
Все що кричить в мені це нестерпима біль
І свічка догора за вбитих вже синів
Я напишу про сльози мами й тата
Які молилися за кожного солдата
Я напишу про всі дитячі сльози
Я напишу таким самим як я

Sound Production: Tomash Lukach
Director: Andreas Kolokotronis
Production: New York Studios
Label: Jay Music Label

Taras_777

Життя- це тривога, якої ми вже не боїмося.
Живеш, як в останнє.
Саме нам випало, це випробування,
але МИ НЕЗЛАМНІ. МИ СИЛА, МІЦЬ, ВІДВАГА. МИ УКРАЇНЦІ!
З нами Бог,ЗСУ та наш патріотичний, сильний дух!
Слава Україні!💙💛

Taras_777