Щодо «пригнічення» русинів та угорців на Закарпатті, буду говорити прямо, без завуальованих формулювань, аби раз і назавжди поставити крапку в суперечках на цю тему.
Як ви помітили, останнім часом у соцмережах жваво дискутують на цю тему. Але за більшістю таких публікацій стоїть прихований політичний сенс, який, на жаль, не йде на користь нікому, крім тих, хто цю тему «підігріває», – а саме прихильників російських наративів, часто самі цього не усвідомлюючи.
На жаль, такі прихильники зустрічаються як серед українців/русинів, угорців та інших національностей на території України.
Спочатку – про «пригнічення» угорців.
Через російську політичну інформаційну війну, пропаганду через телебачення, проплачених політиків, блогерів тощо деяким закарпатським угорцям навіяли думку, що Закарпаття не має відношення до України, бо «було під правлінням Угорщини довгий час, а тільки в 1944 році перейшло до Української РСР».
Так, справді, на території Закарпаття Угорщина в різних державних формах панувала майже тисячу років: від приходу мадярських племен у Карпати близько 895 р., появи королівства за короля Іштвана І (приблизно 1000 р.) і аж до початку ХХ століття / 1920 року.
(Не вдаючись у всі деталі періодичних змін форм правління та тимчасових етапів Австрійської імперії, Австро-Угорщини, Чехословаччини тощо.)
Але ми часто забуваємо один факт: коли угорці прийшли на територію Закарпаття, тут уже жив східнослов’янський народ – населення, яке з раннього середньовіччя мешкало в північних районах Східних Карпат. Це були слов’яни – предки русинів, українців – та плем’я білих хорватів, тісно пов’язане зі східнослов’янськими племенами.
Тому історично так склалося, що на Закарпатті змінювалися різні держави, правлячі еліти, народи й культури. Суміш цих народів – це і є ми сьогодні. І саме на цьому різноманітті нас завжди намагаються пересварити і повірте нам це не потрібно.
Отже, щодо «пригнічення» угорців на Закарпатті - то його немає.
А якщо десь і існує, то тільки серед окремих недалекоглядних українців та угорців, які керуються проросійськими наративами: одні вважають, що до України не належать, інші не поважають національні меншини, чиї предки тут жили та керували значно довше.
Таким людям я можу сказати лише дві речі:
1. Поважайте одне одного. У цій війні проти росії на закарпатських кладовищах лежать і угорці, і українці/русини, чиї предки жили тут понад тисячу років. А от росіяни тут не жили, але дуже хочуть.
2.Менше слухайте проросійські наративи.
Тепер – про «пригнічення» русинів на Закарпатті.
любителям «руського міра» відразу скажу: русини (руснаки, рутенці) мають до росії й росіян таке ж відношення, як морська свинка до моря – тобто ЖОДНОГО!.
Спроби ототожнювати русинів з росіянами – це наслідок російської панславістської ідеології ХІХ–ХХ ст., а згодом – започатковані росією спроби дестабілізації України з початку 2014 року і до сьогодні.
Як я вже писав вище, попри зміну кордонів, переважну більшість населення Закарпаття історично становили східні слов’яни, які називали себе русинами або українцями. Тому загалом мають одну історичну спільність.
Після 1945 року назву «русин» у СРСР і союзних країнах (Чехословаччині, Польщі) фактично забороняли й витісняли, аж до 1980-х, коли в умовах «перебудови» з’явилися русинські організації й почалося відродження культури.
Зараз, як ми бачимо на Закарпатті діє понад десяток русинських громадських організацій, проводяться фестивалі; місцева влада фінансує їхні програми. Тобто «утиску» як такого немає – навпаки, є всі необхідні інструменти з місцевих бюджетів для розвитку русинської культури.
Але, як видно з публікацій деяких осіб закарпатського суспільства, питання саме у юридичному визнанні русинів окремою національною меншиною.
Україна ратифікувала Рамкову конвенцію про захист національних меншин (1998 р.), але у звітах уряду перелік визнаних меншин поки що не включає русинів.
Водночас у деяких країнах ЄС – Словаччині, Польщі, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині – русини мають статус етнічної меншини, парламентські представництва, а їхню мову викладають у школах.
Тому, на мою думку, юридичне визнання русинів в Україні має право на існування, і я впевнений, що воно буде, але не з нинішнім світоглядом частини людей, які не відрізняють проросійську пропаганду, спрямовану на дестабілізацію регіону, від реальних історичних фактів.
З боку держави, все ж таки було б правильним рішенням юридично визнати русинів, як нацменшину, чим послабити можливість московії маніпулювати на цю тему, але й одночасно дуже ретельно відфільтрувати тих, хто такі представництва, ради, спілки Русинів, збирається «очолювати».
У будь-якому разі, якщо ми колись вступимо до ЄС, то питання юридичного визнання русинів, як і інших традиційних меншин, стане практично неминучим.
На завершення.
Майже кожна держава в історії проходила шлях розпаду, об’єднання, відокремлення й могла б мати територіальні претензії до сусідів – дипломатичним, політичним чи військовим шляхом. Достатньо вибрати «зручний» період історії, коли комусь щось належало, – і привід для нової дискусії чи війни готовий.
Це може тривати безкінечно, але за це будуть гинути прості люди, не політики і не ті, хто ці теми проштовхує!
Саме для цього розумні люди вигадали міжнародне визнання кордонів, територіальної цілісності та юридичне підтвердження відсутності претензій до сусідніх держав.
росія – один із яскравих прикладів держави, якій на ці правила начхати.
Шляхом брехні, пропаганди, сили, пересварюючи всіх між собою, вбиваючи і тих, і інших, вона досягає своєї брудної мети.
Не допомагайте їй у цьому.
Кажуть, що кількість переглядів останньої промови Каспарова на форумі безпеки в Галіфаксі «зашкалює», що вона перевалила за сотні мільйонів. У чому причини інтересу? Репутація, напруга промови, точність «влучень»? Думаю, що, як і мене, людей захопила пристрасність людини, яка бореться за правду. Великий шахіст відстоював її за шахівницею, шукав правду в своїх партіях, які мільйонам здавалися бездоганними, але не йому, який знаходив у них неточності, прорахунки... Відстоює він правду і сьогодні.
Його мова, його крик – обурення людини, яка протестує проти глобалізації брехні, підміни понять, граничної аморальності...
Все – предмет угоди. Скільки коштує Україна? фюрер готовий купити. Трамп не проти продати і, продаючи, нажитися на країні, що бореться. Лицемірство Байдена, який боїться програшу рф, ще вимагало пристойності. Сьогодні її більше немає. Сьогодні розігрується комедія «Мирні переговори», що дає фюреру можливість продовжувати вбивати, а Трампу продовжувати гру в «миротворця». І обидва вирішують одне завдання – домогтися капітуляції України.
А як же ті, кого прийнято називати політичними елітами? Одні мовчать, інші підігрують Трампу, треті вимовляють слова, що знецінюють сенси... Адже саме завдяки цим нескінченним ля-ля-ля, мильними бульбашками стають цінності, норми, договори, союзи... І всі усвідомлюють очевидне: Європа ховається за спиною знекровленої України. Усвідомлюють і мовчать. „Бували гірші часи, але не було підліших!“. Популярність слів Миколи Некрасова припала на час правління Байдена і його „крапельної“ допомоги. Сьогодні вони рідко вимовляються. З приходом Трампа з'ясувалося, що уявлення про підлість було або занадто обмежене порядністю, або відсутністю фантазії.
Люди люблять теорії змов. Приємно усвідомлювати, що є конкретні винуватці твоїх нещасть, а сам ти ні при чому, сам ти – всього лише жертва змов. Найнестерпнішим для людини є усвідомлення, що ніхто інший, як вона сама – учасник мовчазної, відомої з давніх часів, змови байдужості, підлості...
Ось цю змову і намагається зруйнувати Гаррі Каспаров. Часи постправди? Це не для нього. Поки людина домагається правди, в ній живе ще моральний «компас», живе, що захоплював Канта, моральний закон. І хоча людина – частина божевільного світу, для неї, що володіє «компасом», як і раніше, дійсні слова Гамлета: «Я божевільний тільки при північно-східному вітрі; якщо ж вітер з півдня, я ще можу відрізнити сокола від чаплі».
Начало
Вход
Регистрация