Спілкуємось українською!

[Taras_777]

ПІСЛЯ 60 РОКІВ ЄДИНА СПРАВЖНЯ ОПОРА — ЦЕ… ТРОХИ НЕ ТЕ, ЩО МИ ДУМАЛИ

Ми ж усі колись були наївні: думали, що діти виростуть і принесуть трошки щастя, трошки подяки і банально — чайку з печивом. Ага, щас. Діти в той час уже біжать на свої конференції, манікюри й “я зараз перетелефоную”.
І тут з-за рогу виходить старий добрий Шопенгауер — у сандалях, але з мудрістю джедая — і каже:
«Розслабся, друже. Після 60-ти ти вже не центр всесвіту. Але вперше можеш стати центром свого власного».
7 причин не нервувати після 60-ти (і навіть кайфувати)
 Сімейна ілюзія
Думати, що діти з віком стають уважнішими — це як чекати, що Wi-Fi сам стане швидшим. Мріяти можна, але реальність має іншу прошивку.
 Друзі — це прокачана версія родичів
Родичів не обирають. А друзів — так. Інколи виходить навіть дуже вдало.
 Очікування — головний ворог пенсії
Чим менше чекаєш — тим більше тебе потім дивує життя. І люди. Особливо коли раптом дзвонять діти.
 Самотність — це не вирок, а VIP-ложа
Тиша, спокій, ніхто не чавкає під боком. Шопенгауер аплодував би стоячи.
 Гроші — краще, ніж надія
Не віддавайте дітям останні заощадження. Вони їх потім ще й сфоткають у сторіс.
Фінансова незалежність = свобода. І нормальна медицина, між іншим.
 Старість — це коли нарешті є час подумати
Але не над тим, хто тебе образив, а над тим, хто тебе радує. Почніть із себе.
 Мудрість мовчання
У певному віці головна суперсила — це вміння не встрягати в дурні дискусії. Якщо хочеться — можна просто ввімкнути “режим Шопенгауера”: трохи тиші, трохи сарказму, повна внутрішня свобода.
І знаєш що?
Старість — це не «кінець банкету». Це час, коли ти нарешті можеш сидіти за своїм столом, пити свою каву й не пояснювати нікому, чому ти так живеш.
Шопенгауер би сказав:
«Хто стоїть на власних ногах — того не зносять чужі бурі».
А я додам:
Після 60-ти життя починається. Просто воно більше не просить дозволу в дітей.