🍽️ На обід - зазвичай котлета. Але не справжня
- а як «зі шкільної їдальні»: трохи м’яса, трохи хліба.
Справжнє - лише в неділю. Тоді була курка або голубці, і завжди - «на потім і на свято», бо найкраще лишали на кінець.
👧 Ми, дівчата, носили дерев’яні сандалі з шльопанням по коридору і гумові босоніжки з ринку - камінці забивалися, але ми уявляли, що то підбори.
Колготки на голові - то були довгі коси, як у дорослих.
👢 Хітом були «чоботи на блискавці», в’язані шапочки, шарфи із зайчиком.
Джинси «варьонки», спортивні костюми з плащовки, які шурхотіли на весь двір, - це було круто.
А якщо ще з написом “Adidas” - навіть якщо пришитий вдома - то вже модниця.
📺 Ми захоплювались «Ну, погоди!», співчували Карлсону, слухали казки на платівках.
А «Гостя з майбутнього» дивились пошепки - бо мама казала: «Тільки після уроків!»
І всі хотіли побачити, як виглядає дім Вінні-Пуха і що всередині у будці Мухтара 😁
У моїх спогадах - фільм «Челюсти», передача «600 секунд» і заборонений мультик «Том і Джеррі», що хтось записав на касету.
🚲 Їздили на «Орльонку» чи «Україні» за газировкою з автомату.
А назад - із розбитими колінами. Ніхто не плакав.
Болить? Та куди там - йод, бинт - і гайда далі.
Батьки більше турбувались, чи велосипед цілий, ніж наші лікті. 😉
А якщо було боляче - казали: «До весілля заживе».
У кого були струпи на ногах - той точно гарно провів день.
💉 Ми були витривалі: вуха проколювали ниткою й голкою - у ванній, із мамою, яка казала: «Не бійся, пройде».
🎮 Ми були спритні: грали в «гумку» - косточки, пояс, колінця, долоньки.
Іноді проходили всі рівні. Інколи - під пісню Софії Ротару з магнітофону.
💡 Ми були винахідливі: нову гумку купити - проблема, тож вирізали зі старих трусиків, зав’язували вузлики - і готово.
⏱ Ми були нетерплячі: в «хованки» рахували - «дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять… Пішов!» - аби швидше почати шукати.
🔍 Ми були цікаві: розбирали калейдоскоп, щоб побачити, що там блищить усередині.
Кулька з тирси з базару жила рівно один день.
📚 Читали «Барвінок», «Мурзилку», «Веселку». Потім - «Юность».
Лічили вагони поїзда на зупинці. Нам ніколи не було нудно!
👨👩👧 Це були ті часи…
Коли тато щонеділі дивився «У світі тварин».
Коли ми впізнавали настрій мами по тому, як вона заходила після педради.
Коли нас виганяли з кухні, бо ми вишкрібали крихти з пирога або бігали по щойно вимитій підлозі.
Коли про «це» ми вперше дізнавались із журналу «Работніца» або з книжки, яку хтось приніс із бібліотеки «для старших».
Коли олівець, касета і магнітофон, який жував плівку, - були святинею у кімнаті.
🌾 Це було інше дитинство. Без ґаджетів, але з пригодами.
Без лайків, але з друзями у дворі.
Без фільтрів - але з блиском в очах.
Начало
Вход
Регистрация