Спілкуємось українською!

[Taras_777]

[Taras_777]

Колись під важким каменем опинилася гадюка. Вона звивалася, шипіла й благала про допомогу. Повз проходила жінка — побачила страждання й, не вагаючись, відкотила камінь.
Та щойно гадюка звільнилася, вона холодно глянула на рятівницю й прошипіла:
— Я дала собі обітницю кусати кожного, хто простягне мені руку.
Жінка остовпіла:
— Але ж я врятувала тобі життя! Як ти можеш бажати мені зла?
— Я все одно вкушу, — спокійно відповіла гадюка. — Бо така моя сутність. А сутність не міняється, що б не сталося.
Жінка, не підвищуючи голосу, запропонувала:
— Ходімо далі й запитаємо першого зустрічного звіра, хто з нас має рацію. Якщо він стане на твій бік — роби, що хочеш.
Незабаром їм трапився вовк. Вислухавши історію, він задумливо сказав:
— Я повірю лише тоді, коли побачу все на власні очі. Покажіть, як це було.
Жінка обережно повернула гадюку під камінь і мовила:
— Ось так усе й виглядало.
Вовк кивнув і твердо промовив:
— Залиш її там. Той, хто зраджує простягнуту руку, не заслуговує на другу. Добрі вчинки не завжди приносять вдячність. А той, хто живе невдячністю, не зміниться — як би ти не старався.
👉 Мораль проста: допомагаючи, пам’ятай — не кожен здатен оцінити добро. І не кожного варто рятувати ціною власної безпеки.

[Taras_777]

[Taras_777]

А ви помітили цей маленький, але дуже промовистий знак? 🇺🇦 Італійський біатлоніст Лукас Гофер виступає на Олімпіаді 2026 з українським прапором на своїй гвинтівці!
Це не випадковість і не декорація.
Гофер дав інтерв’ю Tribuna, і його слова — про справжню людську солідарність.
— Можливо, маєте кілька слів для українських уболівальників, які дивляться гонки під час блекаутів, без світла?
— Я хочу подякувати всім українцям. У мене є дуже хороші друзі в Україні. Наприклад, Юрій — українець, який виготовляє для нас ремені для гвинтівок. Він мій близький друг.
Я знаю, що в Україні в нас багато друзів і вболівальників. І я не можу дочекатися, коли знову побачу вас усіх — уже на інших гонках.
А далі — те, що говорить більше за будь-які гасла:
— Ви виступаєте з українським прапором на гвинтівці. Що це означає?
— Це означає, що біатлонна родина — велика родина. І вона висловлює підтримку українцям. Я хочу й надалі виступати з цим прапором. Це мій знак підтримки.
🩵💛
У світі спорту, де часто все зводиться до секунд і результатів, такі вчинки мають особливу вагу. Бо це не про політику. Це про людей. Про пам’ять. Про позицію.

Українець шиє ремені для гвинтівок —
з ними бігав Фуркад,
з ними Підручний став чемпіоном світу,
а Гофер називає їх ідеальними.
І тепер на цій гвинтівці — український прапор.
Такі новини не просто тішать.
Вони дають повітря.
Нагадують, що навіть у темряві — нас бачать.
І що підтримка іноді виглядає саме так: тихо, гідно, без пафосу — але дуже чесно.
Дякую, Лукас Гофер.
Такі вчинки справді надихають.

[Taras_777]

Нерви геть ні к чорту зробились, сиджу, дивлюсь на новинну стрічку, в якій усі світові ЗМІ навперебій захлинаються непокірним Владиславом Гераскевичем і його шоломом, - і реву, наче на обмін полоненими дивлюся...
Ти вже виграв, хлопче. Незалежно від того, який покажеш спортивний результат, - ти вже переміг цілий той куревський МОК, всю ту педо-рашистську зграю покидьків-на-крові (авжеж. голова МОК є в епстайнових файлах, хто б сумнівався!), - за ними всього лиш kaцaпські гроші, а за тобою - твої мертві. наші мертві: нести їх на шоломі - це прямо відразу такий крізь-віки-наскрізний, лицарсько-орденський жест (Tausend Richter voll bewaffnet!- хто читав Notre Dame d`Ukraine, упізнає цю цитату!), що свої лаври героя - за вборонену перед очима цілого світу честь прапора - ти вже заслужив.
Хай тобі Бог помагає. І всі ті, кого несеш на шоломі.

🥇 Що таке 🇺🇦національна гідність: 15-річна українка Софія Елій виграла золото Євро-2026 з карате (до 54 кг) - і зробила вчинок, який побачила вся Європа.🔥
Після перемоги над росіянкою Софія відмовилась стояти з представницею країни-агресора на подіумі і демонстративно пішла.
Це більше, ніж спорт. Це позиція. Це гідність.
Софія - голос нового покоління українців!
Пишаємося нашою чемпіонкою!
Слава Україні 💛💙

👉 Рівно 13 років тому в сочі відбувся бій, який згодом став символічним. Юний українець Ярослав Амосов вийшов на бій проти господаря турніру — вадима сандульського — і здобув перемогу просто на очах у путіна.
Усі прогнози були не на користь українця: суперник мав більше досвіду, вважався фізично потужнішим і виступав удома. Але характер і холодна голова зробили своє — переміг Амосов.
Ярославу тоді було лише 19. Це був один із його перших серйозних виходів на міжнародну арену ММА.
Та навіть після чистої перемоги організатори не наважилися винести український прапор — очевидно, аби «пом’якшити» поразку російського бійця й не дратувати путіна.
Сьогодні те відео загадково зникає з мережі, але його все ж відкопали й знову показали людям. Бо правду не стерти: виграш українця й ганьбу путінського фаворита неможливо приховати назавжди.
Минув час — і Амосов став одним із найуспішніших бійців ММА сучасності. У його кар’єрі вже 30 поєдинків і лише одна поразка. Та справжню мужність він довів не тільки на ринзі. На початку повномасштабного вторгнення Ярослав приєднався до тероборони ЗСУ й зі зброєю в руках допомагав звільняти від окупантів рідний Ірпінь.
Це історія не просто про спорт. Це історія про націю, яка вміє перемагати — навіть коли проти неї більший, гучніший і, здається, “сильніший” ворог. Про людей, які спершу відстоюють честь країни на арені, а потім — на справжньому полі бою. І про те, що українські перемоги завжди починаються з віри в себе — і закінчуються свободою.

[Taras_777]

[Taras_777]

Monobank оголошує премію Владиславу Гераскевичу в розмірі 1 000 000 гривень.
Про це повідомив співзасновник monobank Олег Гороховський:
“Владислав Гераскевич — не просто видатний спортсмен. Це людина честі. Людина позиції. Справжній патріот України.
Ми пишаємося. Захоплюємося. Підтримуємо.
І хочемо, щоб кожен український спортсмен знав: виходячи на старт, ви представляєте не лише себе. Ви — голос країни. І для нас важливо, щоб цей голос був почутий у світі”.
Коли світова арена стає не лише спортивним майданчиком, а й місцем, де звучить правда про війну — це має значення. І це потребує сміливості.
Дякуємо за принциповість.
Дякуємо за характер.
Дякуємо за Україну

Перелік українських спортсменів, зображених на “шоломі пам’яті”, який спричинив його дискваліфікацію МОК:
Дмитро Шарпар — фігурист, призер чемпіонатів України, учасник Юнацьких Олімпійських ігор; загинув у боях під Бахмутом.

Євген Малишев — 19-річний біатлоніст, учасник Юнацьких Олімпійських ігор; загинув у боях за Харків у 2022 році.
Павло Іщенко — багатократний чемпіон України з пауерліфтингу (спортсмен-силач); загинув під час бойових дій.
Андрій Кутсенко — багатократний чемпіон України з велоспорту, загинув у 2024 році на Донеччині.
Олексій Логінов — хокеїст, воротар команди «Білий Барс», загинув на передовій.
Олексій Хабаров — майстер спорту України зі стрілецького спорту, тренер, загинув під час війни.
Микита Козубенко — майстер спорту з дайвінгу, тренер, загинув у 2025 році на службі в Нацгвардії.
Дарія Курдель — 20-річна танцівниця, призер міжнародних турнірів, загинула внаслідок обстрілу Кривого Рогу.
Аліна Перегудова (Переһудова) — 14-річна важкоатлетка, кандидат у збірну; загинула під обстрілом Маріуполя.
Катерина Дяченко — 11-річна гімнастка, загинула під час боїв у Маріуполі.
Вікторія Івашко — 9-річна дзюдоїстка, загинула під обстрілом Києва.
Марія Лебедєдь — 15-річна танцівниця, загинула під час ракетного удару по Дніпру.
Назар Зуй — молодий боксер і футболіст; загинув разом із батьками в Маріуполі.
Максим Галинічев — боксер, призер Юнацьких змагань; загинув у 2023 році.
Роман Польськихук — легкоатлет (стрибки в висоту), загинув у 2023 році.
Андрій Яременок — борець греко-римського стилю, помер у 2025 році.
Тарас Шпук — тренер Invictus Games, загинув на фронті.
Федір Єпіфанов — фехтувальник, майстер спорту, загинув у боях.
Кирина Бахур — чемпіонка Європи з кікбоксингу, загинула під обстрілом Харківщини.
Володимир Андрашчук — легкоатлет, загинув у боях поблизу Бахмуту

[Taras_777]

О 2:28 ночі на зледенілій дорозі в Манітобі камера спостереження зафіксувала сцену, яка більше нагадувала кадр із фільму. Але це була реальність.
Посеред холодної траси стояв собака. Понад чотири години.
Він не метушився.
Не тікав.
Не просив допомоги.
Машини проїжджали повз, світло фар засліплювало, сигналили клаксони. Мороз пробирав до кісток. Але пес не зрушив із місця.
Коли приїхали офіцери, вони подумали, що тварина просто паралізована страхом. Та правда виявилася іншою.
Під його тілом, у снігу, лежало крихітне цуценя. Майже замерзле. Ледь дихало.
Дорослий пес прикривав його собою, віддаючи власне тепло, щоб урятувати життя.
Він не гарчав.
Не тікав.
Не відступав.
Він став щитом. Притулком. Домом.
Кажуть, коли рятувальники забрали маля до машини швидкої допомоги, великий пес не кинувся слідом. Він просто стояв і дивився. Чекав. І лише коли переконався, що цуценя в безпеці, дозволив забрати й себе.
Вони вижили.
І ця ніч залишила важливий урок:
вірність не завжди голосна.
Іноді вона мовчазна. Стійка. Готова залишитися — навіть якщо це може коштувати життя.
Бо справжня любов — це не лише почуття.
Це вибір.
І того вечора цей пес обрав не піти. 💛