Колись під важким каменем опинилася гадюка. Вона звивалася, шипіла й благала про допомогу. Повз проходила жінка — побачила страждання й, не вагаючись, відкотила камінь.
Та щойно гадюка звільнилася, вона холодно глянула на рятівницю й прошипіла:
— Я дала собі обітницю кусати кожного, хто простягне мені руку.
Жінка остовпіла:
— Але ж я врятувала тобі життя! Як ти можеш бажати мені зла?
— Я все одно вкушу, — спокійно відповіла гадюка. — Бо така моя сутність. А сутність не міняється, що б не сталося.
Жінка, не підвищуючи голосу, запропонувала:
— Ходімо далі й запитаємо першого зустрічного звіра, хто з нас має рацію. Якщо він стане на твій бік — роби, що хочеш.
Незабаром їм трапився вовк. Вислухавши історію, він задумливо сказав:
— Я повірю лише тоді, коли побачу все на власні очі. Покажіть, як це було.
Жінка обережно повернула гадюку під камінь і мовила:
— Ось так усе й виглядало.
Вовк кивнув і твердо промовив:
— Залиш її там. Той, хто зраджує простягнуту руку, не заслуговує на другу. Добрі вчинки не завжди приносять вдячність. А той, хто живе невдячністю, не зміниться — як би ти не старався.
👉 Мораль проста: допомагаючи, пам’ятай — не кожен здатен оцінити добро. І не кожного варто рятувати ціною власної безпеки.
Начало
Вход
Регистрация