Горіли Суми, Харків, Кривий Ріг,
Горіла Вінниця, горіли поруч села.
Стояла ніч без рук і вже без ніг.
Горіли навіть Прип'яті джерела.
Йшла скрізь війна. Чавила і мела.
Щоб вижити, потрібно було вмерти.
А квітка миру десь собі цвіла,
Не відала вона страшної смерти.
Вона була безсмертна, золота.
Вона була в небеснім абсолюті.
А тут горіли села і міста.
І всі лани були в вогонь закуті.
І ми шукали квітку. Ми жили.
Нас пакували в чорнії пакети.
А поруч з нами лілії цвіли.
О, квітко миру, де ти, люба, де ти?
Галина Потопляк
Липневий дощ - це прохолода літа,
Це життєдайна влага і роса.
Це подих серця, це зернятко жита.
Це виноград, що із небес звиса.
А ще це кров землі, що пахне порохом,
Що вигорає від тяжких недуг.
Липневий дощ своїм живильним порухом
Вкриває ниву й перегрітий луг.
Він падає і падає на скалки.
Він гасить неприступний цей вогонь.
Він падає на терекони, балки
І скапує з акації долонь.
А потім він тече по Україні,
Воложить їй і душу, і чоло.
Липневий дощ - це пташка на калині,
Це ангела небесного крило.
І хліб насущний, і вода живильна.
О, небо, не втрачай своїх висот.
Після дощу кожна травинка сильна -
І ковила, і грицик, і осот.
І навіть той, хто все життя нездужав -
Напивсь води, помив свої вуста...
І вже ріка, ріка це! не калюжа.
І святість неба скапує з хреста.
Шуми, шуми. І падай на пороги.
І полощи в озерах сорочки.
Липневий дощ помий Вкраїні ноги
І запали їй Спасівські свічки.
Галина Потопляк