Спілкуємось українською!

[Taras_777]

ГЕТЬМАН ІВАН МАЗЕПА ЗНОВ У СТРОЮ!
ОХОРОНЯТИМЕ
МОРСЬКІ РУБЕЖІ ДЕРЖАВИ!
НОВИЙ КОРВЕТ ВИГОТОВЛЕНО ДЛЯ ВМФ
УКРАЇНИ
ТУРЕЧЧИНОЮ!

[Taras_777]

[Taras_777]

[Taras_777]

Незабаром - це не "не за баром"
Мова завжди була ідентифікатором особистості!!!
Тобі 30? Ти народився у відновленій Незалежній Україні! Ти не знаєш мови? Чомуууу? Хто або що завадило тобі вивчити МОВУ? Ти чиє дитя?
Тобі 40... Ти народився в часі коли уже було право вибору, що не так з МОВОЮ? Ти не обрав мову країни в якій живеш, а язик тих, хто тепер змушує тебе здригатися від вибухів? І для тебе досі це радной язік? Мазохізм важко, але лікується. .
Тобі 50? Ти прожив 50 років в Україні, працював, їв український хліб, дихав українським повітрям і не вивчив мову? Це діагноз, можливо ти зрадник, або потрібна допомога психіатрів???!!!
Тобі 60? Ти ж дожив до цього віку, на цій неймовірній землі. А для чого ти взагалі жив усі роки в Україні, якщо ти не вивчило Мови? І от нарешті будеш отримувати пенсію, як громадянин України?
Тобі 70 +? Ти штокаєш? Це асвабадітєлі, які принципово нас мали в 5 точці? Такі не збираються вчити українську, ми їх дратуємо лишень тому, що ми живі

[Taras_777]

[Taras_777]

1. Йшла сьогодні вранці додому. На дверях під’їзду висіло оголошення:
"Дорогі сусіди! Сьогодні близько 9:20 біля входу загублено 120 гривень. Якщо хтось знайшов – занесіть, будь ласка, в кв. 76 Антоніні Петрівні."
Я піднялася, подзвонила в двері й простягнула гроші. Бабуся у фартушку, щойно побачивши мене, обійняла й заплакала від радості:
— Я пішла по борошно, а, мабуть, біля дверей ключі витягувала й гроші впустила…
Та грошей вона брати не стала! Бо за цей час я вже була шостою (!!), хто приніс їй ті 120 гривень.
І я подумала: люди, які ж ви прекрасні… ❤️
2. Я працюю у кафе. Сьогодні вранці чоловік підійшов до каси й сказав:
— За мною стоїть дівчина. Я її не знаю, але хочу заплатити за її каву. Передайте їй: «Гарного дня!»
Дівчина здивувалася… а потім зробила те саме для наступного покупця. І так п’ять разів поспіль. Ланцюжок добра, що не потребує слів.
3. Я важко хворіла, лежала вдома зовсім сама, не могла навіть піднятися з ліжка й плакала від безпорадності. Моя собака сиділа поруч і дивилася на мене сумними очима. Потім вона пішла й повернулася з великою старою кісткою, яку десь ховала на «чорний день». Кьяра поклала її мені на подушку й підштовхувала носом до обличчя:
"Візьми. Це допомагає." 🐾
4. Знайшла старий телефон покійного чоловіка. Зарядила. А там — нові повідомлення. Донька й досі пише татові: розповідає, як у нас справи, ділиться своїми радощами й тривогами. Мабуть, це теж про любов.
5. На вулиці побачив бабусю — вона продавала одну єдину фіалку в горщику. Стало шкода, тож заплатив удесятеро більше, ніж вона просила. Бабуся зі сльозами сказала:
— Побіжу, куплю дідусеві ковбаси…
А наступного ранку фіалка розквітла.
6. Сьогодні була страшенна гроза. На роботі сказали, що хтось крутиться біля моєї машини. Я вибіг на вулицю — все було, як і залишив. Єдине: хтось закрив пакетом люк на даху, щоб дощ не залив салон.
7. У магазині до мене підійшла маленька дівчинка й попросила:
— Візьми мене на ручки.
Я підняла її, думаючи, що вона загубилася. А малеча просто обняла мене, а потім сказала:
— Хотіла, щоб ти посміхнулась.
І я посміхнулась.
Давайте робити одне одному маленькі приємності.
Від цього світ стає світлішим. А душі — теплішими. 🌿

[Taras_777]

🌊 5 СЕКУНД.
Саме стільки часу вистачає, щоб вода забрала найцінніше.

Я не пишу це, щоб лякати.
Я пишу це, щоб нагадати:
відпочинок із дітьми - це не про “розслабитися”,
це про пильність.

☀️ Сонце, сміх, сок, басейн, море…
А десь поряд - слизька плитка. Глибока вода. Відсутність огорожі.
Дитина не кричить, коли тоне. Вона мовчки зникає.

Навчіть дитину:
– ніколи не підходити до води без дорослого;
– не штовхатися біля басейну;
– не заходити у воду без дозволу;
– не тікати на пляжі - це не гра.

А себе — навчіть не відволікатися.
Жоден телефон не вартий того, що можна втратити за мить.

І ще одне:
👉 Рятувальник - не нянька.
👉 Надувні круги - не гарантія безпеки.
👉 Вода - не прощає “на хвилинку”.

Ми не можемо контролювати все.
Але можемо навчити. Пояснити. І бути поруч.

Бо краще один раз сказати “ні”,
ніж один раз почути крик,
який не забудеш ніколи.