Український прозаїк Михайло Ломацький, у своїй художній повісті «Воче плем’я» наводить красиву легенду про відважних покутських поселенців Горюків, які першими осіли на найбільш віддаленому і дуже високогірному терені Чивчинських гір.
Природознавче відтворення рідкісної гуцульської легенди про вовче походження старовіцкого чивчинського племені гуцулів, яке першим почало обживати ліси і полонини Чивчинських гір в Українських Карпатах опублікували на сторінці Національного природного парку “Верховинський”. Відтворення було створено на основі вибраних літературних матеріалів повісті «Вовче плем’я», опублікованої в книзі відомого українського письменника та дослідника Гуцульщини Михайла Ломацького «Верховино, світку ти наш. Нариси з Гуцульщини», пише “Західний кур’єр” .
“Спочатку хочемо нагадати, що відомий український педагог Михайло Ломацький (1886-1968), разом із своєю дружиною Наталією, у 1920-х роках, протягом десяти років працювали вчителями у великому гуцульському селі Голови на Жаб’євщині. Для нас дуже важливо, що талановитий педагог Михайло Ломацький не тільки навчав грамоти гуцульських дітей Голів, але й весь час самостійно проводив польові фольклорні, етнографічні та природознавчі дослідження Жаб’євської Гуцульщини. Історично склалося так, що сім’я Михайла і Наталії Ломацьких сильно постраждала від воєнного лихоліття. Зокрема, Михайло Ломацький вимушений був емігрувати з України й решту свого життя проживати у пансіонаті в м. Мюнхені, у Німеччині. Там він продовжив свої українознавчі дослідження Гуцульщини та написав і видав більше десяти цінних книг про наш рідний край. У своїх кращих творах про самобутню Жаб’євщину, Михайло Ломацький правдиво відобразив традиційний гірський побут та гірське пастуше і лісове господарство місцевих гуцулів, що жили у високогірних селах Жаб’євщини, що розташовані на просторих теренах Чорногірського хребта та Чивчинських і Гринявських гір”, йдеться у дописі.
Український прозаїк Михайло Ломацький, у своїй художній повісті «Воче плем’я» наводить красиву легенду про відважних покутських поселенців Горюків, які першими осіли на найбільш віддаленому і дуже високогірному терені Чивчинських гір. Цю легенду розповів своїм гостям столітній гуцульський мудрець і ґазда Танасій Уршеґа (Танасенько) із села Їльці. При цьому, автор у повісті майстерно використовує найбільш поширені слова тогочасної гуцульської говірки Жаб’євщини.
“Далеко та високо, на просторому схилі Чівчина, перед великою полонинською стаєю сидит столітній гуцул Танасій Уршеґа, або просто – пан-господарь Танасенько. У цілому Жаб’ю всі знають цього мудрого гуцульського ґазду та його добротний ґаздивський посидок: смерекову хату из брамами, великі стайні та обороги, що знаходяться у центрі села Їльці, над Чорним Черемошем, що раніше Чорною Рікою звався.
Досвідчений полонинник Танасенько твердить, що всім людям, які хоч раз побували на вершині Чівчина – красотному білому скалистому Гомулі, так багато світа було видно, як тільки далеко очіма вони могли засігнути. Добру половину гуцульського полонинського світа, було видно із цего далекого обзорового верьха. Більшість гуцульських пастухів знають, що із Чівчина добре видно основні жаб’євські полонини: Скупову, Лудову, Попадю, Альбин, Лустун, Бабу Лудову, Озірний, Прелуки, Кірничний і Копілаш. Єк на долоні, звідси видно прекрасну розлогу полонину Саростаю. А дальше, при добрій погоді, можна також бачити далекі Чорногірські полонини: від славного Попівана до Бербенєски. Видно також найвишшу Говирлю, на якій відий ніколи ни літували вивці.
Тут, на цій трав’янистій Чівчинській полонині, провів старий Танасенько більшу половину свого життя. Так, єк колись його дєдя, дідо й прадід. Від давних, від незапам’ятних чісив, належит ця полонина славному родові Уршеґів. Скільки то наших найкрашших полонин перейшли із гуцульських рук – у панскі. А ще бирше – попало в жидівскі руки. Але ґаздовиті Уршеґи таки не випустили із своїх рук, рідну Чивчинську полонину. До Божого Сонечька наближену, буйними квітучими травами порослу, від холодних вітрів, смерековими пралісами заслонену.
Тут, на священних Чорногорах, розлогих Гринявах та далеких Чівчинах, наша рідна земля, тут наше тверде гуцульське життя. У цій священній землі поховані тіла наших незабутніх предків. Саме тут красується наш гуцульський полонинський світ. Колись було у наших верьхах, так багато диких звірів, птахів і риби, єк фої та листу в лісах. Свобідно жили тут, на верхах, наші далекі предки-гуцули, як вільні небесні птахи. Життя їх так могутньо плило, єк сильно плиє вода у повноводому Черемоші. Жадна зла ворожа сила, не могла здержати свобідного життя наших славних предків. На злих ворогів відважні гуцульські племена, так переможно йшли, єк иде буря на гірські смерекові ліси. Нездоланною силою, на ворогів спадали, із своїх рідних Карпатських гір проганяли, свою священну волю і свободу відважно боронили.
Чує столітній Танасенько, шо ни довго вже йому на цьому гуцульському полонинському світі жити, чує добре. Мабуть, не дуже жаль буде йому свого життя. Слава Богу за те, що дозволив йому такої глибокої старости дожити. Відий таки старому Танасенькові доста … Трохи наживси на цему земному світі й полонинскої жинтиці напивси… Але найбільше буде Танасенькові жаль цего прекрасного гуцульського полонинского світу. Ех, єкби то так можна було, цей земний світ, очима у свою душу втягнути, і з собою на той небесний світ узєти! Ото була би людині вічна радість і велика втіха. Із усміхом умирав би тогди християнин Танасенько. Радісно із цим благодатним земним світом прощавси би си …”.
Автори: Я. Зеленчук, І. Зеленчук
Начало
Вход
Регистрация