Притчи

[Taras_777]

Притча про козака і чорного ворона

Сидів якось козак на пагорбі після бою.
Шабля — в землі, кінь — поруч, небо — важке, як перед дощем.
І сів біля нього чорний ворон.
Не каркнув. Не злякався. Просто дивився.
— Чого прилетів? — спитав козак.
— Дивлюся, хто ти тепер, — відповів ворон. — Переможець чи той, хто програв.
Козак усміхнувся:
— Я вистояв. Це і є перемога.
Ворон похитав головою:
— Вистояти — мало. Скажи: кого ти переміг насправді?
Козак задумався.
Згадав, як міг ударити слабшого — і не вдарив.
Як міг зрадити — і не зрадив.
Як міг озлобитись — і не дозволив.
— Себе, — тихо сказав він.
Ворон змахнув крилами:
— Тоді живи. Я прилітаю лише туди, де хтось програв свою душу.
І зник у небі.
Козак підвівся, витяг шаблю з землі й рушив далі.
Бо знав: ворог завжди зовні,
а бій — усередині.
Мораль:
Справжня перемога — не над ворогом.
А над тим, ким ти міг стати, але не став.

[Taras_777]

🌊 Притча про козака і ріку, яку ніхто не міг перепливти

Кажуть, була на світі ріка, ширша за людський страх.
Її береги бачили багато відчайдухів, але жодного переможця.
Хтось тонув, хтось повертався, хтось навіть не наважувався ступити у воду.
І жили люди так, ніби за тією рікою нічого не було.
Але кожен знав: якщо колись наважишся — назад дороги не буде.
Одного дня до ріки прийшов козак.
Не молодий, не старий — той вік, коли вже знаєш ціну словам і мовчанню.
Він довго стояв на березі. Не молився. Не хрестився. Просто дивився, як тече вода.
— Не перепливеш, — сказали йому люди. — Ця ріка сильніша за людину.
— Я знаю, — відповів козак. — Я не з нею змагатися прийшов.
Він зайшов у воду повільно.
Не боровся з течією. Не намагався йти проти.
Він плив разом із рікою.
Вода крутила його, кидала, затягувала під себе.
Козак кілька разів майже захлинувся.
І кожного разу, коли вже не мав сил, він робив не те, що всі чекали.
Він відпускав.
Відпускав страх.
Відпускав думку, що мусить перемогти.
Відпускав навіть бажання доплисти.
І тоді ріка зробила дивне:
вона винесла його на інший берег.
Люди не повірили очам.
— Як ти це зробив? — питали.
— Я не намагався її подолати, — сказав козак. — Я перестав із нею воювати.
— То в чому ж сила? — спитали вони.
Козак глянув на воду, яка текла далі, ніби нічого не сталося.
— Сила не в тому, щоб перепливти ріку.
Сила — в тому, щоб не тонути у власному страху.
З того часу ріка не стала меншою.
Але кожен, хто приходив до неї, вже знав:
інколи шлях починається не з боротьби,
а з уміння довіритися руху життя.
🌾 Мораль проста:
Те, що здається непереборним, часто ламає не тіло — а думки.
І не кожну ріку треба перемагати.
Деякі — треба зрозуміти

[Taras_777]

Притча про 24 Лютого 🕊️

Кажуть, що одного ранку на підвіконня старого будинку сіли два голуби — білий і чорний.
Білий голуб тихо дивився на світло неба і пам’ятав часи, коли люди прокидалися від сонця, а не від сирен.
Чорний голуб мовчки дивився вдалечінь — він бачив біль, сльози і дороги, якими люди йшли з дому, тримаючи дітей за руки.
— Чому ти такий сумний? — спитав білий голуб.
— Бо я бачив, як одного ранку світ змінився… — відповів чорний. — Це було 24 лютого.
Білий голуб опустив крила і сказав:
— Я пам’ятаю той день. Люди стали сильнішими, ніж були раніше. Вони почали берегти одне одного більше, ніж будь-коли.
Чорний голуб кивнув:
— Так… Я бачив сльози. Але разом зі сльозами я бачив і світло. Люди не зламалися.
І тоді білий голуб тихо промовив:
— Значить, навіть найтемніший день не може перемогти серце, яке вірить.
Два голуби піднялися в небо разом — білий і чорний.
І кажуть, що кожного року 24 лютого вони прилітають знову, щоб нагадати людям:
Темрява приходить несподівано…
Але світло завжди сильніше. 🕊️
Кому б ви хотіли сказати “дякую” саме 24 лютого?