Притча про козака і чорного ворона
Сидів якось козак на пагорбі після бою.
Шабля — в землі, кінь — поруч, небо — важке, як перед дощем.
І сів біля нього чорний ворон.
Не каркнув. Не злякався. Просто дивився.
— Чого прилетів? — спитав козак.
— Дивлюся, хто ти тепер, — відповів ворон. — Переможець чи той, хто програв.
Козак усміхнувся:
— Я вистояв. Це і є перемога.
Ворон похитав головою:
— Вистояти — мало. Скажи: кого ти переміг насправді?
Козак задумався.
Згадав, як міг ударити слабшого — і не вдарив.
Як міг зрадити — і не зрадив.
Як міг озлобитись — і не дозволив.
— Себе, — тихо сказав він.
Ворон змахнув крилами:
— Тоді живи. Я прилітаю лише туди, де хтось програв свою душу.
І зник у небі.
Козак підвівся, витяг шаблю з землі й рушив далі.
Бо знав: ворог завжди зовні,
а бій — усередині.
Мораль:
Справжня перемога — не над ворогом.
А над тим, ким ти міг стати, але не став.
Начало
Вход
Регистрация