Автор Тема: ЭТО ИНТЕРЕСНО!  (Прочитано 412340 раз)

0 Пользователей и 11 Гостей просматривают эту тему.

133048

  • Старожил
  • ***
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 4004
  • -> Вас поблагодарили: 2654
  • Сообщений: 576
  • Респект: +362/-0
ЭТО ИНТЕРЕСНО!
« Ответ #2130 : 05 Ноябрь 2026, 20:19:58 »

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 10436
  • -> Вас поблагодарили: 33137
  • Сообщений: 8187
  • Респект: +1295/-0
  • Все Буде УКРАІНА
ЭТО ИНТЕРЕСНО!
« Ответ #2131 : 06 Ноябрь 2026, 21:13:28 »

Ралі Дакар - знову в Португалії

Днями стало офіційно відомо, що найвідоміше та, мабуть, найскладніше ралі в світі - Дакар - повертається до Португалії. Вам не почулося, видовищне ралі у пустелі стартуватиме в Португалії - в Алгарве.
Перегони Rally Dakar 2027 стартують вже 9 січня 2027 в районі Лоле, біля Фару, а збудований до Євро-2004 Estádio do Algarve стане головним хабом португальського етапу ралі. Там отабориться сервісний парк і будуть проходити тести.
9.01 відбудеться урочисте відкриття, а 10.01 - вже буде перша спецділянка шляхами Algarve та Baixo Alentejo. І далі - до Іспанії.
Після цього автівки подолають шлях, який свого часу здолали принц Енріке Мореплавець (вдало) та король Себаштіан (не дуже), а перегони продовжаться в африканських пісках на землі Марокко.
Усього 7 824 км, з яких 4 341 км - швидкісні спецділянки.
При цьому фініш буде 23 січня в Марракеші, а не сенегальському Дакарі, іменем якого назване ралі.
Бо шлях до Дакару нині заблокований - там воюють між собою туареги, яким допомагає наш ГУР, Аль-Каїда, сахарський філіал ІДІЛ, місцеві проросійські хунти та недобитки з групи “вагнер”.
Власне через це останні роки ралі Дакар проходило взагалі не в Африці, а в Азії, точніше - Саудівській Аравії. Але й там нині не затишно - через війну, яку розв’язав Трамп проти Ірану і єменських хуситів, яких нацькував Іран на саудитів. А ще кажуть, нібито спорт поза політикою.
От, власне, завдяки політиці Дакар-2027 і опинився в Португалії, точніше - повернувся, бо раніше - 20 років тому - португальське бездоріжжя вже було частиною ралі. Тоді воно ще мало назву “Париж - Дакар”.
Взагалі наступний рік для Португалії обіцяє бути дуже вдалим. Бо до січневого Дакару варто додати повернення етапу Формули-1 (18–20 червня). Він також пройде в Алгарве - в Портімау





🏔️💔 Його залишили помирати на Евересті. Родині повідомили, що шансів вижити майже немає. Але через 16 годин сталося те, у що ніхто не міг повірити…
У травні 1996 року американський лікар Бек Везерс став учасником однієї з найтрагічніших експедицій в історії альпінізму.
Він вирушив підкорювати найвищу вершину світу у складі групи, яку очолював досвідчений новозеландський альпініст Роб Голл.
Але 10 травня все пішло не за планом.
❄️ На Еверест обрушилася потужна снігова буря. Ураганний вітер, лютий мороз і майже нульова видимість перетворили гору на смертельну пастку.
Ще до цього Бек був змушений відмовитися від підйому на вершину через серйозні проблеми із зором, пов'язані з перенесеною операцією на очах.
Коли погода остаточно зіпсувалася, він утратив орієнтацію і не зміг самостійно повернутися до табору.
Виснажений, дезорієнтований і переохолоджений, чоловік упав просто на сніг.
Коли його знайшли інші альпіністи, стан Бека був настільки критичним, що його вважали приреченим.
Вони вирішили, що врятувати його вже неможливо.
💔 Чоловіка залишили на горі, серед морозу та снігу, де навіть здоровій людині було надзвичайно важко вижити.
Але приблизно через 16 годин сталося неймовірне.
Бек отямився! 😳
Його руки були сильно обморожені. Обличчя розпухло до невпізнання. Очі майже не розплющувалися.
І все ж він знайшов у собі сили підвестися
🏔️ А потім почав іти до табору.
Уявіть здивування альпіністів, коли крізь снігову заметіль до них раптом вийшов чоловік, якого вони вже вважали мертвим!
Але боротьба за життя на цьому не закінчилася.
🚁 Рятувальники допомогли Беку спуститися до другого висотного табору, звідки його евакуювали гелікоптером. На такій висоті це була надзвичайно складна операція.
Ціна виживання виявилася страшною.
Через тяжкі обмороження лікарям довелося ампутувати йому праву руку нижче ліктя та пальці лівої руки. Сильно постраждалий ніс потребував складної реконструктивної операції.
Під час трагедії на Евересті 10–11 травня 1996 року загинули восьмеро альпіністів.
А Бек Везерс вижив усупереч майже всім прогнозам.
❤️ Згодом він розповідав, що думки про дружину та дітей допомогли йому знайти сили боротися
Ця подія назавжди змінила його ставлення до життя.
До Евересту він роками прагнув нових досягнень, випробувань і перемог.
Після повернення зрозумів, що найцінніше вже давно чекало на нього вдома.
Свою неймовірну історію він описав у книзі «Залишений помирати: моє повернення додому з Евересту» (Left for Dead: My Journey Home from Everest).
А у 2015 році на екрани вийшов фільм «Еверест», у якому Бека зіграв відомий актор Джош Бролін. 🎬
❤️ Іноді найбільша перемога — це не підкорення найвищої вершини світу. Це можливість повернутися додому й знову обійняти людей, яких любиш.
Бек Везерс так і не досяг вершини Евересту того дня.
Але він повернувся з гори з чимось значно ціннішим — другим шансом на життя.
І, можливо, саме це стало його найважливішим досягненням.
💬 А як ви вважаєте, що допомагає людині продовжувати боротися, коли шансів на порятунок майже не залишається?
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 10436
  • -> Вас поблагодарили: 33137
  • Сообщений: 8187
  • Респект: +1295/-0
  • Все Буде УКРАІНА
ЭТО ИНТЕРЕСНО!
« Ответ #2132 : 07 Ноябрь 2026, 16:27:39 »

🌌🎨 137 років світ захоплюється «Зоряною ніччю» Вінсента ван Гога. А тепер учені припускають, що їм вдалося встановити точну дату, коли художник побачив небо, яке надихнуло його на створення шедевра!
Уявіть собі: одна з найвідоміших картин в історії людства, яку ми звикли вважати витвором неймовірної фантазії, насправді могла бути натхненна цілком реальним розташуванням зірок
І найцікавіше — сучасна астрономія дозволила дослідникам повернутися у минуле на 137 років і буквально відтворити небо, яке міг бачити Вінсент ван Гог.
За результатами нового наукового дослідження, таким днем могло бути 22 липня 1889 року — незадовго до сходу сонця. ✨
Але ця історія значно цікавіша, ніж просто спроба встановити дату створення знаменитої картини.
🇫🇷 Усе починається у французькому містечку Сен-Ремі-де-Прованс.
У травні 1889 року 36-річний Вінсент ван Гог добровільно потрапив до психіатричної лікарні Сен-Поль-де-Мозоль.
Його життя було сповнене труднощів.
Бідність, самотність, психічні розлади та постійне відчуття нерозуміння супроводжували художника протягом багатьох років.
Але навіть у цей надзвичайно складний період він продовжував робити те, що любив найбільше.
Малювати.
Навколо лікарні простягалися поля, оливкові гаї, кипариси та мальовничі пагорби Провансу.
Зі своєї кімнати Вінсент спостерігав за природою, змінами світла й кольорами неба.
Особливо його захоплювали ранкові години, коли ніч поступово поступалася місцем світанку.
І одного разу він помітив щось надзвичайне.
Яскраву зорю, яка сяяла над темними полями задовго до появи Сонця.
У листі до свого брата Тео, написаному наприкінці травня або на початку червня 1889 року, художник зазначив:
«Сьогодні вранці я побачив із вікна сільську місцевість задовго до сходу сонця, і там була лише ранкова зоря, яка здавалася дуже великою».
Цією ранковою зорею була Венера.
Та сама планета, яку ми й сьогодні можемо спостерігати як надзвичайно яскраву точку на небі.
І понад століття потому цей лист став важливою підказкою для науковців.
🔭 Жовтень 2026 року. Вчені вирішують розгадати астрономічну загадку «Зоряної ночі».
Команда дослідників, пов'язаних з університетом Кьонхі в Південній Кореї, опублікувала роботу в авторитетному науковому журналі Scientific Report
Їх зацікавило просте, але надзвичайно інтригуюче запитання:
Чи могли зорі, які зобразив ван Гог, відповідати реальному розташуванню небесних тіл?
Протягом десятиліть вважалося, що картина була створена у червні 1889 року.
Проте астрономічні реконструкції виявили цікаву суперечність
У частині традиційно запропонованого періоду Місяць мав виглядати значно повнішим, ніж на знаменитому полотні.
А ван Гог зобразив тонкий місячний серп.
Тому дослідники вирішили перевірити іншу можливість.
А що, як художник надихався небом зовсім іншого дня?
Для цього науковці використали астрономічні розрахунки, історичні відомості про погоду, листування художника та математичний аналіз розташування зірок
Вони відтворили, як могло виглядати небо над Сен-Ремі у 1889 році
І одна дата дала особливо цікаву відповідність.
🌙 22 липня 1889 року. Незадовго до світанку.
За реконструкцією дослідників, на східному небосхилі тоді можна було спостерігати:
✨ Тонкий серп спадного Місяця.
✨ Надзвичайно яскраву Венеру.
✨ Зоряне скупчення Гіади в сузір'ї Тельця.
І розташування цих небесних об'єктів виявилося схожим на окремі елементи знаменитої картини!
Але найбільше вчених зацікавили п'ять зірок поблизу центральної частини полотна
🌟 Виявилося, що вони можуть приховувати справжній астрономічний візерунок!
Гіади — це одне з найближчих до Землі розсіяних зоряних скупчень.
Воно розташоване приблизно за 150 світлових років від нас і утворює характерну V-подібну фігуру в сузір'ї Тельця
За допомогою математичних методів порівняння геометричних форм науковці виявили помітну схожість між п'ятьма зірками на картині та розташуванням зірок Гіад.
Навіть нахил цієї групи відносно горизонту виявився близьким до результатів астрономічної реконструкції для ранку 22 липня
Інакше кажучи, цілком можливо, що ван Гог не розташував зорі на полотні випадково.
Він міг перетворити реальний астрономічний візерунок на один із найвідоміших образів у світовому мистецтві.
🎨 Але тут починається ще цікавіша частина історії.
Вчені не стверджують, що кожен завиток на картині є точним відображенням реального неба.
Ван Гог був художником, а не фотографом чи астрономом.
Він перебільшував розміри небесних тіл.
Змінював кольори.
Перетворював світло на рух.
Створював величезні спіральні потоки, які стали символом його неповторного стилю.
Тому «Зоряна ніч» не є фотографічно точним зображенням того, що можна було побачити з вікна лікарні.
Це художнє переосмислення реальності.
І є ще один важливий нюанс.
Гіпотеза про 22 липня поки що не є загальновизнаною.
Музей ван Гога в Амстердамі продовжує датувати картину червнем 1889 року.
Для цього існують вагомі історичні підстави, зокрема пов'язаний із картиною малюнок, який художник надіслав братові ще на початку липня.
Деякі астрономи також поставили під сумнів точність запропонованого зіставлення небесних об'єктів.
Тож цілком можливо, що ван Гог використав спостереження з кількох різних ночей, поєднавши їх у власній композиції.
І саме це робить дослідження таким захопливим!
Адже сучасні астрономія, математика, історія та мистецтвознавство об'єдналися, щоб дослідити таємницю, якій понад століття.
❤️ Але, мабуть, найзворушливіше в цій історії — те, що вона відкриває нам іншого ван Гога.
Ми часто звикли сприймати його картини крізь призму психічного захворювання.
Бачимо величезні спіралі на небі й уявляємо художника, який малює під впливом внутрішнього хаосу
Проте за цими образами стояла не лише емоційна напруга
Вінсент був надзвичайно уважним спостерігачем природи
Він помічав найтонші зміни кольору неба.
Розрізняв відтінки світла.
Спостерігав за рухом хмар.
Звертав увагу на яскравість Венери.
І міг годинами вивчати звичайний краєвид, щоб потім перетворити його на щось незабутнє.
Його страждання були реальними. Але такими ж реальними були його дисципліна, майстерність, допитливість і неймовірна здатність бачити красу там, де інші проходили повз.
І, можливо, одна з найбільших помилок у сприйнятті ван Гога полягає в тому, що ми іноді намагаємося пояснити його геніальність виключно психічним захворюванням.
Але його мистецтво було результатом багаторічної праці, спостережень, навчання та творчих пошуків.
🌌 І ще одна деталь, яка змушує замислитися.
Сьогодні «Зоряна ніч» зберігається в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку.
Її розмір — приблизно 74 на 92 сантиметри.
Зовсім невелике полотно.
Але на ньому художник створив цілий всесвіт, який уже понад століття зачаровує мільйони людей.
Ван Гог помер у липні 1890 року, коли йому було лише 37 років.
Він так і не побачив світового визнання, яке згодом отримали його картини.
Не знав, що колись його полотна стануть одними з найцінніших і найвідоміших у світі.
І точно не міг уявити, що через 137 років науковці використовуватимуть комп'ютерні астрономічні моделі, щоб дослідити зорі, які він намалював.
💙 Можливо, саме в цьому й полягає справжня магія «Зоряної ночі».
Вона існує десь між реальністю та уявою.
Між фізичним Всесвітом і внутрішнім світом однієї людини.
Місяць міг бути справжнім.
Венера була справжньою.
Розташування зірок могло відповідати тому, що художник бачив на власні очі.
Але їхній рух, емоції, кольори та неймовірна краса — це вже геній ван Гога.
Йому не потрібно було вигадувати інший Всесвіт.
Він узяв той, який існував насправді, і показав його так, як до нього не показував ніхто.
І, можливо, саме це робить мистецтво великим.
Воно не просто показує нам світ. Воно вчить нас дивитися на нього по-новому. 🌠
💬 А як ви вважаєте: чи стає «Зоряна ніч» ще прекраснішою, якщо знати, що її могли надихнути справжні зорі, які світили над Францією 137 років тому?
Чи вам більше подобається думка, що це небо народилося виключно в уяві художника?
👇 Поділіться своїми думками в коментарях!
❤️ Поширте цю історію серед друзів, які люблять мистецтво, астрономію та неймовірні відкриття.
Завитки були народжені його уявою. Зорі могли бути справжніми. А краса назавжди залишилася безсмертною. ✨




Луна оказалась НЕ такой, как мы думали: загадки, которые наука до сих пор не объяснила

Спойлер   :



НАСА Заново Изучила Луну: Вот Что Они Нашли

Спойлер   :
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 10436
  • -> Вас поблагодарили: 33137
  • Сообщений: 8187
  • Респект: +1295/-0
  • Все Буде УКРАІНА
ЭТО ИНТЕРЕСНО!
« Ответ #2133 : 08 Ноябрь 2026, 14:27:20 »

ЗОЛОТО, ЯКЕ ПЕРЕЖИЛО 2500 РОКІВ: НЕЙМОВІРНА ІСТОРІЯ СКІФІВ, ЯКІ ЖИЛИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Уявіть. Ви живете 2500 років тому. Навколо вас — безкраї українські степи, табуни коней, вершники зі списами та луками. Тут немає ні Києва, ні козацьких фортець, ні звичних нам міст. Але вже існує цивілізація, майстри якої створюють золоті прикраси такої краси й складності, що ними захоплюватимуться навіть через два з половиною тисячоліття.
Це світ скіфів. Народів, які залишили на території сучасної України величезні кургани, загадкові кам’яні статуї, зброю та справжні шедеври ювелірного мистецтва.
Але історія почалася ще раніше. І вона значно цікавіша, ніж здається на перший погляд.

ХТО ЖИВ В УКРАЇНСЬКИХ СТЕПАХ ДО СКІФІВ?
Приблизно між IX та VII століттями до нашої ери в причорноморських степах панували кіммерійці — кочові племена, яких античні автори вважали вправними вершниками й небезпечними воїнами.
Саме кіммерійців часто називають одним із найдавніших народів Східної Європи, відомих нам за письмовими джерелами.
Вони з’являються не лише в розповідях грецьких авторів, а й у давньосхідних текстах.
Кіммерійці здійснювали далекі військові походи до Передньої Азії, воювали на територіях сучасної Туреччини та сусідніх країн.
Їхній світ був світом коней, швидких набігів і майстерно виготовленої зброї.
Археологи знаходять у похованнях кіммерійської доби залізні кинджали, мечі, наконечники стріл, кінське спорядження та прикраси з геометричними орнаментами.
Цікаво, що саме в цей період залізо поступово витісняло бронзу зі зброї та багатьох знарядь праці.
А потім на історичній сцені з’явилися скіфи.

СКІФИ — ВОЛОДАРІ ВЕЛИКОГО СТЕПУ
Наприкінці VIII–VII століть до нашої ери скіфські групи почали утверджуватися в причорноморських степах. Поступово вони стали однією з наймогутніших сил регіону.
Їхній вплив поширювався далеко за межі сучасної України.
Давньогрецький історик Геродот присвятив скіфам значну частину четвертої книги своєї «Історії». Завдяки йому ми знаємо чимало розповідей про їхні звичаї, вірування, військову справу та суспільство.
Скіфи славилися кіннотою, майстерним володінням луком і здатністю швидко переміщуватися величезними просторами.
Але було б помилкою уявляти їх лише воїнами.
Серед скіфського населення існували й землеробські спільноти. Люди вирощували зерно, розводили худобу, торгували з грецькими містами Північного Причорномор’я.
У степах сучасної України перетиналися торговельні шляхи, зустрічалися різні культури, поширювалися нові технології та художні традиції
І саме тут виникло мистецтво, яке досі вражає світ.

ЗОЛОТІ ПРИКРАСИ, У ЯКИХ ЗАШИФРОВАНИЙ ЦІЛИЙ СВІТ
Скіфські майстри та ювеліри, які працювали на замовлення скіфської знаті, особливо любили зображувати тварин.
Оленів, пантер, грифонів, коней, хижих птахів.
Тварини на прикрасах часто вигинаються, переплітаються, нападають одна на одну або завмирають у напружених позах.
Цей художній напрям називають скіфським звіриним стилем.
Його можна побачити на золотих бляшках, прикрасах для одягу, зброї, кінському спорядженні та предметах ритуального призначення.
Дослідники припускають, що ці зображення мали не лише декоративне, а й символічне значення.
Світ тварин міг відображати уявлення про силу, владу, життя, смерть і будову Всесвіту.
Особливо вражає точність роботи. Майстри передавали рух, напруження м’язів і найдрібніші деталі, використовуючи інструменти, які сьогодні здаються надзвичайно простими.
А тепер — про одну з найвідоміших археологічних знахідок України.

СКІФСЬКА ПЕКТОРАЛЬ — ЗОЛОТИЙ ШЕДЕВР ІЗ КУРГАНУ ТОВСТА МОГИЛА
21 червня 1971 року український археолог Борис Мозолевський під час розкопок кургану Товста Могила поблизу міста Покров на Дніпропетровщині зробив відкриття, яке стало сенсацією.
Він знайшов золоту пектораль — нагрудну прикрасу скіфського вельможі IV століття до нашої ери.
Її вага — приблизно 1,15 кілограма.
Діаметр — близько 30,6 сантиметра.
Але найцікавіше навіть не кількість золота.
Пектораль — це ціла історія, розказана мовою ювелірного мистецтва.
Вона складається з трьох півмісяцеподібних ярусі
У верхньому зображені сцени мирного життя: люди, домашні тварини, догляд за худобою.
У нижньому — драматичний світ дикої природи. Хижаки нападають на травоїдних тварин, розгортаються сцени боротьби.
А між ними — вишуканий рослинний орнамент із квітами, листям і птахами.
Деякі дослідники вбачають у такій композиції символічну модель світу: людський порядок, природні сили та простір, що їх поєднує.
Однак остаточного пояснення значення всіх сцен досі немає.
І саме ця загадковість робить пектораль ще цікавішою.
Уявіть: понад дві тисячі років тому хтось створив прикрасу, яку ми досі не можемо повністю розшифрувати!
КАМ’ЯНІ БАБИ: ЧОМУ ВОНИ ЗОВСІМ НЕ СХОЖІ НА ЗОЛОТІ ПРИКРАСИ?
Скіфи залишили по собі ще одну загадку — кам’яні статуї, які встановлювали біля поховань.
Їх часто називають скіфськими кам’яними бабами.
Попри народну назву, багато таких скульптур зображують чоловіків-воїнів.
На них можна розгледіти пояси, кинджали, бойові сокири, посудини та інші предмети.
І тут виникає цікаве запитання.
Як народ, чиї ювеліри створювали надзвичайно деталізовані золоті композиції, міг водночас виготовляти такі стримані, схематичні кам’яні постаті?
Ймовірно, справа в різному призначенні цих речей.
Золоті прикраси демонстрували статус, багатство та майстерність. А монументальні статуї могли бути пов’язані з поховальними обрядами, пам’яттю про померлих і релігійними уявленнями.
Вони не обов’язково мали відтворювати зовнішність людини з фотографічною точністю.
ЩО ПРИХОВУВАЛИ СКІФСЬКІ КУРГАНИ?
Кургани — це значно більше, ніж насипи землі.
Під ними археологи знаходять складні поховальні споруди, зброю, коштовності, посуд, залишки тканин і кінського спорядження.
Деякі поховання містили неймовірно багаті скарби, інші були значно скромнішими.
Це свідчить про суттєву соціальну нерівність у скіфському суспільстві.
Серед найвідоміших пам’яток на території України — Чортомлик, Солоха, Товста Могила, Гайманова Могила.
Завдяки таким знахідкам ми дізнаємося не лише про військову силу скіфів, а й про їхнє повсякденне життя, одяг, вірування та контакти з іншими народами.
Іноді одна невелика золота прикраса розповідає про минуле більше, ніж десятки сторінок давніх хронік.

А КУДИ ЗНИКЛИ СКІФИ?
У III столітті до нашої ери могутність скіфів у причорноморських степах почала слабшати.
Одним із чинників стали зміни в регіоні та посилення сарматських племен.
Сармати також були іраномовними кочовими народами, відомими своєю кіннотою, зброєю та багатою культурою прикрас.
Вони поступово поширили свій вплив на значні території сучасної України
У сарматських похованнях знаходять золоті сережки, браслети, намиста, коштовні камені та складні ювелірні вироби.
Особливе місце в сарматському мистецтві посідають поліхромні прикраси — вироби, оздоблені різнокольоровими вставками.
Водночас скіфи не зникли миттєво. Їхні спільноти продовжували існувати, зокрема в Криму, ще протягом кількох століть.
Історія степу не була простою зміною одного народу іншим. Це був тривалий процес воєн, переселень, торгівлі, змішування населення та культурних впливів.

ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО ДЛЯ УКРАЇНИ СЬОГОДНІ?
Бо історія українських земель почалася задовго до появи Київської Русі.
Тут жили різні народи, розвивалися культури, створювалися речі, які сьогодні належать до найцінніших пам’яток світової спадщини.
Скіфи, кіммерійці та сармати не були українцями в сучасному розумінні. Але вони є невіддільною частиною багатотисячолітньої історії території, на якій сформувалася наша держава.
І особливо важливо, що значну частину цих скарбів відкрили саме українські археологи.
Ми маємо не лише пам’ятати про ці знахідки, а й берегти їх.
Адже кожен курган, кожна золота прикраса, кожна кам’яна статуя — це частина історії нашої землі, яку неможливо відтворити, якщо вона буде втрачена.
І подумайте лише: коли в степах над Дніпром майстри створювали золоту пектораль, до появи Київської Русі залишалося ще понад тисячу років.
А ви знали, що на українських землях створювали такі неймовірні ювелірні шедеври ще 2500 років тому? І що вас вражає більше — золота пектораль чи загадкові скіфські кургани?










🏡💚 20 років життя, тисячі скляних пляшок і одна неймовірна мрія. Українець побудував справжній «Смарагдовий замок» із того, що інші люди просто викидали!

І найцікавіше — ця історія не вигадана.
Вона сталася в Україні, неподалік Запоріжжя. 🇺🇦
Її головний герой — Володимир Сиса, чоловік, який довів, що для створення чогось надзвичайного не завжди потрібні величезні гроші.
Іноді достатньо фантазії, наполегливості та готовності працювати над своєю мрією десятиліттями.
🍾 Усе почалося з випадкової фотографії в журналі.
Ще у 1980-х роках Володимир побачив незвичайну споруду зі скляних пляшок.
Ідея настільки його захопила, що він вирішив одного дня побудувати щось подібне власноруч.
У 1990-х родина отримала земельну ділянку поблизу Запоріжжя.
Саме тоді мрія почала перетворюватися на реальний проєкт.
Але була проблема.
Будівельні матеріали коштували дорого, а родинний бюджет був обмежений.
Тоді Володимир згадав про скляні пляшки.
А що, як використати їх замість частини звичайної цегли?
Для багатьох це звучало б як жарт.
Але він поставився до ідеї цілком серйозно.
📐 Спочатку чоловік створив понад 160 ескізів майбутнього будинку!
Він продумував форму стін, вікон, вежі та інших архітектурних елементів.
Навіть виготовляв маленькі макети з картону й сірників, намагаючись зрозуміти, як найкраще реалізувати задум.
А потім почалося найскладніше.
Потрібно було знайти тисячі однакових пляшок.
І тут на допомогу прийшли рідні, друзі, колеги та сусіди.
Хтось приносив пляшки після свят.
Хтось віддавав порожню склотару.
Хтось допомагав шукати відповідні екземпляри.
Сам Володимир теж збирав пляшки всюди, де міг.
І поступово кількість незвичайного будівельного матеріалу зростала
🏗️ Але підходила далеко не кожна пляшка.
Для стін використовували переважно міцні пляшки старого зразка з товстим склом.
Їх перевіряли на пошкодження.
Добирали за формою та розмірами.
Закривали пробками.
А потім акуратно вкладали в будівельний розчин, поєднуючи з іншими конструктивними матеріалами.
Робота вимагала величезного терпіння.
Пляшка за пляшкою.
Ряд за рядом.
Рік за роком.
І там, де колись була звичайна земельна ділянка, поступово виростав незвичайний будинок.
💚 Найефектнішою частиною споруди стала вежа, оздоблена зеленими скляними пляшками.
Їхні денця утворили на стінах візерунок, схожий на смарагдову мозаїку.
Саме тому будинок почали називати «Смарагдовим замком».
І це справді влучна назва.
Здалеку споруда нагадує казкову будівлю, над якою працював не звичайний майстер, а художник із надзвичайною уявою.
Але найцікавіше було ще попереду.
🌡️ Виявилося, що незвичайні стіни мають і практичну перевагу.
Повітря всередині закритих скляних пляшок допомагає зменшувати теплопередачу.
За словами родини, у спекотні літні дні в будинку зберігається приємна прохолода.
А взимку стіни допомагають утримувати тепло.
Син майстра Андрій Сиса навіть порівнював їх із термосом.
І все це завдяки матеріалу, який багато хто вважав звичайним сміттям!
Та історія має ще одну зворушливу деталь.
❤️ Володимир не просто будував дачу. Він створював щось, що залишиться його родині.
Робота тривала понад два десятиліття.
За цей час змінювалася країна.
Змінювалися ціни.
Змінювалися технології.
Люди навколо змінювали свої плани.
А він продовжував працювати.
Не відмовився від ідеї, коли було складно знайти матеріали.
Не зупинився, коли будівництво затягнулося.
Не полишив задум лише тому, що інші не відразу в нього повірили.
І зрештою звичайна мрія перетворилася на будинок, про який почали розповідати українські журналісти.
📸 Ще 5 серпня 2009 року фотограф УНІАН Олександр Прилепа зафіксував Володимира Сису біля його незвичайної дачі.
А у 2017 році журналісти «Радіо Свобода» розповіли, що родина продовжує користуватися будинком.
У листопаді 2024 року про споруду знову написало Суспільне.
Син майстра Андрій розповів, як його батько самостійно продумував конструкцію та скільки сил вклав у цей задум.
І сказав дуже просту, але важливу річ:
«Батько вклав душу».
Мабуть, саме цим усе й пояснюється.
Бо можна купити дорогий будинок.
Можна замовити архітектору незвичайний проєкт.
Можна використати найсучасніші матеріали.
Але неможливо купити двадцять років людської наполегливості.
🌍 До речі, у старих повідомленнях згадувалося близько 8 тисяч зібраних пляшок, а в пізніших репортажах родина називала приблизно 6–6,5 тисячі використаних у будівництві.
У будь-якому разі йдеться про тисячі скляних ємностей, яким знайшли абсолютно несподіване застосування.
І тут є ще один важливий момент.
Сьогодні багато говорять про перероблення відходів, повторне використання матеріалів і сталий розвиток.
А цей чоловік десятиліття тому вже демонстрував власним прикладом, що звичайні речі можуть отримати друге життя.
Звісно, подібні будівельні експерименти потребують належних інженерних розрахунків і перевірки безпеки.
Але сама ідея показує, наскільки нестандартним може бути людське мислення.
 І особливо приємно, що це історія української родини.
Не голлівудського мільйонера.
Не великої корпорації.
Не знаменитого архітектора.
А звичайного майстра із Запоріжжя, який мав сміливу ідею й терпіння довести її до результату.
Іноді ми недооцінюємо таланти людей, які живуть поруч із нами.
А серед них є справжні винахідники, майстри та творці.
Люди, які не чекають ідеальних умов.
Не шукають виправдань.
А просто працюють над тим, у що вірять.
💚 Володимир Сиса залишив після себе не просто незвичайну дачу.
Він залишив історію про те, як фантазія, праця та підтримка близьких здатні перетворити звичайні пляшки на справжній архітектурний витвір.
І, мабуть, це найкращий урок його життя:
Великі мрії не завжди здійснюються швидко. Іноді на них потрібно двадцять років. Але це не робить їх менш прекрасними.
💬 А як вам такий будинок?
Чи хотіли б ви провести кілька днів у такому незвичайному «Смарагдовому замку»?
І чи вважаєте ви, що повторне використання матеріалів може стати одним із цікавих напрямів сучасної архітектури?
👇 Поділіться думками в коментарях!
❤️ Поширте цю історію, щоб якомога більше людей дізналися про талановитого українського майстра.
Бо там, де одні бачать непотрібні пляшки, інші здатні побачити замок своєї мрії. 💚
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.

Vicont

  • Помощник
  • Ветеран
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 4642
  • -> Вас поблагодарили: 4626
  • Сообщений: 982
  • Респект: +565/-0
ЭТО ИНТЕРЕСНО!
« Ответ #2134 : 08 Ноябрь 2026, 14:41:33 »

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 10436
  • -> Вас поблагодарили: 33137
  • Сообщений: 8187
  • Респект: +1295/-0
  • Все Буде УКРАІНА
ЭТО ИНТЕРЕСНО!
« Ответ #2135 : 09 Ноябрь 2026, 15:45:07 »

💔 Кріштіану Роналду прощається зі збірною Португалії. Завершується ціла епоха у світовому футболі.

25 років професійної кар'єри. Тисячі тренувань. Незліченні жертви заради мрії. Перемоги, поразки, сльози радості та розчарування.
5 листопада 2026 року легендарний Кріштіану Роналду оголосив про рішення завершити виступи за національну збірну Португалії після 23 років, присвячених захисту її кольорів.
234 матчі. 146 голів. Титул чемпіона Європи. Два тріумфи в Лізі націй.
Але за цими цифрами стоїть значно більше, ніж просто футбол.
Стоїть хлопчик із Мадейри, який колись мріяв стати найкращим у світі. І чоловік, який присвятив цьому майже все своє життя.
Роналду довелося пропустити безліч сімейних вечорів, свят і звичайних моментів поруч із близькими.
Адже великий спорт вимагає величезної ціни.
Сьогодні йому 41 рік.
Його клубна кар'єра ще триває, але одна з найважливіших сторінок життя добігає кінця.
І тепер особливого значення набуває те, що неможливо виміряти голами, трофеями чи рекордами.
Час поруч із Джорджиною Родрігес та дітьми. Сімейні вечері. Обійми. Звичайні миті, які не потрапляють на обкладинки спортивних журналів.
Адже якою б великою не була слава, одного дня кожен усвідомлює просту істину:
Стадіони можуть скандувати твоє ім'я. Мільйони людей можуть захоплюватися твоїми досягненнями. Але найдорожчі люди чекають на тебе вдома. 🤍
Кріштіану Роналду вже довів усьому світу, що наполеглива праця здатна перетворити мрії на реальність.
А тепер перед ним відкривається новий життєвий етап.
Бо справжнє багатство — це не лише те, чого ти досягнув.
Це ще й ті, з ким ти можеш розділити свої перемоги.
❤️ Легенди залишають слід в історії. Але найважливіша історія кожної людини часто пишеться не на стадіоні, а вдома.
А ви як вважаєте: що важливіше наприкінці великої кар'єри — світове визнання чи час, проведений із родиною?



" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 10436
  • -> Вас поблагодарили: 33137
  • Сообщений: 8187
  • Респект: +1295/-0
  • Все Буде УКРАІНА
ЭТО ИНТЕРЕСНО!
« Ответ #2136 : 10 Ноябрь 2026, 20:02:46 »

У Фінляндії є величезний валун, який уже тисячі років виглядає так, ніби ось-ось упаде. Його називають Куммаківі, що в перекладі означає «дивний камінь».
Валун має приблизно 7 метрів завдовжки, а його вага, за деякими оцінками, може сягати 500 тонн.
Найдивовижніше те, що цей велетень лежить на округлій скелі, торкаючись її лише невеликою частиною своєї поверхні.
Збоку здається, ніби камінь тримається всупереч законам фізики. Проте він залишається нерухомим уже тисячоліттями.
Науковці пояснюють це явище діяльністю льодовика. Під час останнього льодовикового періоду величезні маси льоду переносили каміння на значні відстані. Коли лід розтанув, Куммаківі залишився на своєму незвичайному місці.
Колись місцеві жителі не могли пояснити, як такий важкий валун опинився на іншій скелі. Тому виникли легенди, що його встановили велетні або тролі.
З 1962 року Куммаківі перебуває під охороною як пам’ятка природи.
І хоча на перший погляд здається, що достатньо легенько штовхнути камінь, аби він упав, насправді він міцно тримається завдяки природній рівновазі.
Це одне з тих дивовижних місць, де природа створила щось настільки незвичайне, що навіть важко повірити в його реальність.




💔🐄 Вона втекла з бійні, перепливла озеро й майже місяць боролася за свободу. Тисячі людей вимагали зберегти їй життя. Але ця неймовірна історія завершилася трагедією…
У січні 2018 року на півдні Польщі сталася подія, яка зворушила людей далеко за межами країни.
Корова породи лімузин, яку збиралися відправити на забій, раптом почала чинити опір.
Коли працівники намагалися завантажити її у вантажівку, тварина вирвалася, проламала металеву огорожу й кинулася навтьоки.
Під час втечі один із працівників отримав травми.
Але на цьому історія лише почалася.
🌊 Намагаючись уникнути переслідування, корова добігла до озера Ниського, стрибнула у холодну воду й попливла до острова.
І їй вдалося дістатися берега!
Там вона знайшла прихисток і протягом кількох тижнів жила на волі.
Фермери та рятувальники неодноразово намагалися повернути тварину.
Але щоразу, коли люди наближалися, вона знову заходила у воду й перепливала в інше місце.
🐄 Майже місяць корова, яка мала опинитися на бійні, самостійно виживала на островах і берегах озера.
Її історія швидко поширилася польськими та міжнародними медіа.
Люди захоплювалися наполегливістю тварини й просили дати їй можливість прожити решту життя в безпеці.
До ситуації навіть долучився відомий польський музикант і політик Павел Кукіз (Paweł Kukiz).
Він публічно закликав зберегти корові життя та підтримав ідею забезпечити їй безпечне місце для подальшого утримання. ❤️
І здавалося, що історія матиме щасливий фінал.
Було ухвалено рішення перевезти тварину туди, де її більше не відправлятимуть на забій.
Але сталося непередбачуване.
💔 22 лютого 2018 року, під час операції з відлову та транспортування, корова загинула.
Для її упіймання застосували заспокійливі препарати.
За повідомленнями того часу, тварина могла не витримати надзвичайного стресу. Серед можливих причин називали зупинку серця, однак точну причину смерті не встановили, оскільки розтин не проводили.
І саме це робить історію особливо сумною.
Вона змогла втекти від людей.
Перепливла холодне озеро.
Тижнями виживала без звичного догляду.
Привернула увагу тисяч небайдужих людей.
І навіть отримала шанс на нове життя.
Але загинула саме тоді, коли її намагалися перевезти в безпечне місце. 😢
🌿 Ця історія змушує замислитися над тим, як ми ставимося до тварин.
Ми часто сприймаємо їх передусім як частину сільського господарства, забуваючи, що вони здатні відчувати страх, біль і стрес та прагнуть уникнути небезпеки.
Звичайно, ми не можемо знати, що саме відчувала ця корова.
Але її поведінка вразила людей настільки, що вони почали боротися за її порятунок.
❤️ Іноді одна історія змінює наше ставлення до того, на що раніше ми навіть не звертали уваги.
Польська корова, яка майже місяць уникала відлову, стала для багатьох символом прагнення до свободи.
І хоча її історія закінчилася трагічно, вона залишила після себе важливе запитання.
Як багато ми насправді знаємо про тварин, яких звикли вважати звичайними?
💬 А як ви вважаєте: чи повинні тварини, які демонструють таку незвичайну поведінку, отримувати шанс на життя в спеціальних притулках замість повернення на забій?
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 10436
  • -> Вас поблагодарили: 33137
  • Сообщений: 8187
  • Респект: +1295/-0
  • Все Буде УКРАІНА
ЭТО ИНТЕРЕСНО!
« Ответ #2137 : 13 Ноябрь 2026, 21:31:20 »
Что внутри спасательной шлюпки грузового судна — и как в ней ВЫЖИВАЛИ БЫ моряки

Спойлер   :



У 2027 році світ перейде на новий вимір часу


Наближається кінець чинним правилам вимірювання часу. Резолюцією № 5 Генеральна конференція з мір і ваг запровадила історичну зміну, яка набуде чинності 20 травня 2027 року.  Що ж зміниться?
Здається, що час є постійним і незмінним, але його точне вимірювання вже давно є викликом для вчених. Земля не обертається з ідеальною регулярністю, і сучасні системи вимагають надзвичайно точного вимірювання кожної секунди. Офіційним часом у світі є Всесвітній координований час (UTC) – стандарт, за яким світ перевіряє годинники та встановлює часові пояси. Цей стандарт має підтримуватися у відповідності з обертанням Землі, тобто атомним часом. З цією метою ті, хто відповідає за вимірювання часу, періодично додавали так звану високосну секунду до годинників по всьому світу, найчастіше у червні чи грудні, а нещодавно навіть розглядалася можливість періодичного віднімання секунди.
Саме різниця між рухом планети та показаннями атомних годинників призвела до змін у міжнародній системі часу. 15 жовтня 2026 року Генеральна конференція з мір і ваг ухвалила Резолюцію № 5, яка запроваджує безперервний час UTC. Нова система набуде чинності 20 травня 2027 року. Це знаменує собою кінець попередньої практики додавання високосних секунд до офіційного часу. Остання така зміна була внесена 31 грудня 2016 року, і 2027 рік стане кінцем цієї практики.
Поточний метод синхронізації часу створює дедалі більше проблем із розвитком технологій. Навіть корекція на одну секунду може порушити роботу комп’ютерних систем, телекомунікаційних мереж, супутникової навігації та енергетичної інфраструктури.
Хоча для звичайних людей одна секунда здається тривіальною, насправді вона має величезні наслідки для глобальних інформаційних систем. Ці системи та критична інфраструктура повинні працювати на основі точних, безперебійних сигналів часу. Кожна зайва або пропущена секунда вимагає відповідних налаштувань програмного та апаратного забезпечення. Усунення таких налаштувань знижує ризик збою та полегшує глобальну синхронізацію пристроїв.
Допустима різниця між UTC та астрономічним часом UT1 також зміниться. Наразі вона не може перевищувати 0,9 секунди. З 20 травня 2027 року її можна буде збільшити до однієї години, або 3600 секунд. За даними Міжнародного бюро мір і ваг, це рішення забезпечить безперервність UTC протягом кількох століть уперед.
Зміна стосується способу, яким офіційний час підтримується відповідно до руху Землі. Останній буде продовжуватися та контролюватиметься, а інформація про різницю між UTC та UT1 буде доступна установам, які її потребують, зокрема астрономам та спеціалістам з навігації.
Таким чином, з 20 травня 2027 року світ перейде на новий спосіб вимірювання часу, але у нашому повсякденному житті нічого не зміниться.
« Последнее редактирование: 13 Ноябрь 2026, 21:36:32 от Taras_777 »
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.

nicoll

  • Аксакал
  • *****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 9876
  • -> Вас поблагодарили: 13740
  • Сообщений: 2786
  • Респект: +1449/-0
ЭТО ИНТЕРЕСНО!
« Ответ #2138 : 14 Ноябрь 2026, 10:08:41 »
Излишняя скромность - кратчайший путь в неизвестность !

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 10436
  • -> Вас поблагодарили: 33137
  • Сообщений: 8187
  • Респект: +1295/-0
  • Все Буде УКРАІНА
ЭТО ИНТЕРЕСНО!
« Ответ #2139 : 16 Ноябрь 2026, 21:40:56 »

🌍 15 фактів про Португалію, яких ви могли не знати!

Португалія — відносно невелика країна, але з надзвичайною історією, різноманітними ландшафтами та культурним впливом, який виходить за її межі. Розташована на південному заході Європи, на Піренейському півострові, країна поєднує історичні міста, вулканічні острови, морські традиції та одну з найважливіших мов світу.
Перегляньте 15 цікавих фактів про цю захопливу європейську країну! 🇵🇹
1. Португалія є домівкою для найзахіднішої точки континентальної Європи. 🌊
Кабу-да-Рока, розташований у муніципалітеті Сінтра, вважається найзахіднішою точкою континентальної Європи. Розташований приблизно на 140 метрів над рівнем моря, він пропонує захоплюючі краєвиди на Атлантичний океан та португальське узбережжя.
2. Університет Коїмбри був заснований у 1290 році. 🎓
Це один з найстаріших університетів у світі, який досі діє. Його знаменита бібліотека Жоаніна, збудована у 18 столітті, відома своєю бароковою архітектурою та цінною історичною колекцією. У 2013 році університет та його історична зона були визнані об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
3. Португальська мова є офіційною мовою дев'яти країн. 🌍
Окрім Португалії та Бразилії, мова є офіційною в Анголі, Мозамбіку, Кабо-Верде, Гвінеї-Бісау, Сан-Томе і Прінсіпі, Східному Тиморі та Екваторіальній Гвінеї. Разом ці країни представляють спільноту з понад 230 мільйонами жителів.
4. Знаменитий портвейн походить з регіону Дору. 🍷
Портвейн виробляється в демаркованому регіоні Дору, на півночі Португалії. Створений у 1756 році, він вважається найстарішим демаркованим та регульованим виноробним регіоном у світі. Історично багато вин транспортувалися до Віла-Нова-ді-Гайя, де вони зберігалися та витримувалися у традиційних погребах.
5. Португалія є найбільшим у світі виробником корка. 🌳
На цю країну припадає приблизно половина світового виробництва корку. Цей природний матеріал видобувається з кори коркового дуба, дерева, яке дуже поширене в португальському ландшафті, особливо в регіоні Алентежу. Корок в основному використовується у виробництві пробок, але він також має застосування в будівництві, моді та різних інших виробах.
6. Міст Васко да Гама має довжину понад 17 кілометрів. 🌉
Розташований у Лісабоні, він перетинає річку Тежу та має довжину приблизно 17,2 кілометра. Відкритий у 1998 році, він є одним з найбільших мостів у Європі та найдовшим у Європейському Союзі.
7. Алгарве є одним з найвідоміших туристичних напрямків у Європі. 🏖️
Розташований на півдні Португалії, регіон славиться своїми пляжами, скелями, морськими печерами та невеликими прибережними селами. Окрім літнього туризму, Алгарве також може похвалитися важливими природними зонами та багатою історичною та культурною спадщиною.
8. Азорські острови утворені дев'ятьма островами вулканічного походження. 🌋
Розташований у Північній Атлантиці, Азорський архіпелаг є автономним регіоном Португалії. Його дев'ять островів розподілені на три географічні групи: Східну, Центральну та Західну. Регіон відомий своїми вулканічними кратерами, лагунами, гарячими джерелами та місцями для спостереження за китами та дельфінами.
9. У Лісабоні знаходиться одна з найстаріших книгарень у світі, яка досі працює. 📚
Заснована в 1732 році, Livraria Bertrand, розташована в районі Шіаду, була визнана Книгою рекордів Гіннеса найстарішою книгарнею у світі, яка досі працює. Вона продовжує вітати читачів та відвідувачів у своєму історичному місці.
10. Тріска займає особливе місце в португальській кухні. 🐟
Португалія має давню традицію споживання солоної та сушеної тріски, інгредієнта, присутнього в незліченних рецептах. Серед найвідоміших страв – Bacalhau à Brás, приготоване з подрібненої тріски, картоплі, цибулі та яєць, та Bacalhau com Natas (тріска з вершками).
11. Фаду – один із найважливіших культурних проявів Португалії. 🎶
Цей традиційний музичний стиль відомий своїми зворушливими мелодіями та текстами, які часто стосуються туги, кохання, долі та життєвого досвіду. Тісно пов'язане з Лісабоном, фаду було визнано ЮНЕСКО нематеріальною культурною спадщиною людства у 2011 році.
12. Португалія має давні традиції морських досліджень. ⛵
Під час так званої епохи відкриттів португальські мореплавці відіграли важливу роль у розширенні міжнародних морських шляхів. Серед найвідоміших імен – Бартоломеу Діаш, який обігнув південний край Африки в 1488 році, Васко да Гама, який досяг Індії морем у 1498 році, та Фернан Магеллан, який очолив експедицію, що розпочала перше навколосвітнє плавання.
13. Місто Обідуш зберігає важливі середньовічні будівлі. 🏰
Розташоване в районі Лейрія, Обідуш відоме своїми історичними стінами, вузькими вуличками, традиційними будинками та середньовічним замком. У місті також проводяться культурні та гастрономічні заходи, зокрема відомий Міжнародний фестиваль шоколаду.
14. Плитка є однією з найхарактерніших рис португальської архітектури. 🎨
Присутня на фасадах, церквах, палацах, вокзалах та історичних будівлях, плитка є частиною художньої ідентичності країни. Її декор включає геометричні візерунки, релігійні сцени, історичні події та пейзажі.
15. Вежа Белен — один із найсимвольніших пам'яток Португалії. 🏛️
Побудована на початку 16 століття на березі річки Тежу в Лісабоні, вежа мала оборонні функції та була пов'язана із захистом входу в порт. Це важливий приклад архітектури мануеліно та, разом із монастирем Жеронімуш, входить до групи, визнаної ЮНЕСКО об'єктом Всесвітньої спадщини з 1983 року.
Португалія: невелика за територією країна, але величезна за історією, культурою та світовим впливом!




Науковці навчили домашніх папуг здійснювати відеодзвінки одне одному. І виявилося, що птахи охоче користуються такою можливістю!
Дослідники з Північно-Східного університету США, Університету Глазго та Массачусетського технологічного інституту вирішили перевірити, чи можуть відеодзвінки допомогти папугам почуватися менш самотніми.
У природі ці птахи живуть великими зграями та постійно спілкуються між собою. Проте вдома їх часто утримують поодинці.
Спочатку папуг навчили дзвонити у спеціальний дзвіночок, коли вони хотіли поспілкуватися. Потім птахи могли торкнутися фотографії іншого папуги на планшеті, щоб розпочати відеодзвінок.
За два місяці учасники експерименту здійснили 147 дзвінків.
Найцікавіше, що папуги самостійно обирали, з ким хочуть поговорити. Більшість залишалася на зв’язку протягом максимально дозволених п’яти хвилин.
Дослідники помітили, що між деякими птахами виникали особливі дружні зв’язки. А папуги, яким телефонували найчастіше, зазвичай і самі були найактивнішими у спілкуванні.
Власники розповідали, що під час відеодзвінків їхні улюбленці співали, гралися, чистили пір’ячко та уважно спостерігали за співрозмовниками.
Деякі папуги навіть переймали нові навички одне від одного.
Результати дослідження свідчать, що відеозв’язок може стати додатковим способом соціального спілкування для домашніх папуг.
Виявляється, бажання побачити знайомого друга через екран властиве не лише людям!
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.