Автор Тема: Спілкуємось українською!  (Прочитано 153894 раз)

0 Пользователей и 1 Гость просматривают эту тему.

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 8339
  • -> Вас поблагодарили: 28815
  • Сообщений: 7066
  • Респект: +1115/-0
  • Все Буде УКРАІНА
Спілкуємось українською!
« Ответ #1410 : 23 Апрель 2026, 21:41:06 »
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 8339
  • -> Вас поблагодарили: 28815
  • Сообщений: 7066
  • Респект: +1115/-0
  • Все Буде УКРАІНА
Спілкуємось українською!
« Ответ #1411 : 25 Апрель 2026, 23:19:48 »


Чесно скажу: я не одразу знав про цю сторону Степана Казаніна.
Ми звикли бачити його на сцені.
У гуморі.
У «Кварталі».
У ролях, жартах, образах, легкості.
Але за цією публічною усмішкою виявилась людина, яка робить для України набагато більше, ніж просто піднімає людям настрій.
І робить це без зайвого шуму.
Степан разом із командою займається тим, що сьогодні важко переоцінити — рятує дітей із прифронтових територій.
Звідти, де кожен день може бути небезпечним.
Звідти, де дитинство живе поруч із сиренами, вибухами і страхом.
Звідти, де мамам іноді треба не просто допомога, а шанс вивезти свою дитину в безпечне місце.
І цей шанс вони дають.
За чотири місяці його команда евакуювала:
291 дитину та 86 мам із Херсонщини.
44 дитини із Сумщини.
Це звучить як цифри.
Але за кожною цифрою — маленьке життя.
Чиясь донька.
Чийсь син.
Чиясь мама, яка нарешті змогла видихнути.
Чиясь родина, у якої зʼявився шанс на завтра.
І паралельно з цим Степан допомагає військовим.
Позашляховики.
FPV-дрони SHRIKE.
Дрони Vampire.
Акумулятори.
Усе те, що на фронті не «просто техніка», а можливість вижити, виконати задачу і повернутися.
І найсильніше тут навіть не масштаб.
А те, що людина не кричить про себе на кожному кроці.
Не будує з цього виставу.
Не продає героїзм як картинку.
Просто робить.
Тихо.
Системно.
По-людськи.
По-українськи.
І знаєте, саме такі історії дуже потрібні.
Бо вони нагадують: Україна тримається не тільки на великих промовах.
Вона тримається на тих, хто бере й робить.
Хто вивозить дітей.
Хто допомагає мамам.
Хто закриває потреби військових.
Хто не чекає ідеального моменту, а діє зараз.
Степане, велика повага.
Дякую за дітей.
Дякую за допомогу військовим.
Дякую за те, що за образом артиста стоїть справжня людина з великим серцем.
Ось це і є справжня сила.

Слава Україні
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 8339
  • -> Вас поблагодарили: 28815
  • Сообщений: 7066
  • Респект: +1115/-0
  • Все Буде УКРАІНА
Спілкуємось українською!
« Ответ #1412 : 26 Апрель 2026, 12:04:52 »

Українці — нація, що пройшла крізь століття випробувань і не зламалася.
Ми пережили жорстокі царські укази й заборони рідного слова. Вистояли під тягарем московського кріпацтва. Пройшли крізь страшні голодоморu, коли намагалися знищити саму нашу сутність. Пережили дві світові війни, репресії, заслання, розстріляне відродження.
Кожне покоління мало свій біль. Кожне — свою боротьбу. Але жодне не втратило головного — любові до України.
Нас хотіли стерти з карти. Заборонити мову. Переписати історію. Зламати дух.
Не вдалося.
Бо українці — це не лише про землю. Це про гідність. Про свободу. Про пам’ять. Про силу, яка передається від дідів до онуків.
Ми плакали — але піднімалися.
Втрачали — але відбудовували.
Падали — але знову йшли вперед.
І сьогодні ми стоїмо. За тих, хто був до нас. За тих, хто буде після нас.
Бо наша історія — це історія незламності.

Ми вистояли. Вистоїмо й тепер.
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 8339
  • -> Вас поблагодарили: 28815
  • Сообщений: 7066
  • Респект: +1115/-0
  • Все Буде УКРАІНА
Фотоприколи по українськи
« Ответ #1413 : 26 Апрель 2026, 19:22:29 »
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 8339
  • -> Вас поблагодарили: 28815
  • Сообщений: 7066
  • Респект: +1115/-0
  • Все Буде УКРАІНА
Спілкуємось українською!
« Ответ #1414 : 28 Апрель 2026, 14:34:07 »

Вона дивилась у вічі тим, хто ламав людей — і не зламалась.
Її звати Юлія Паєвська.
Для своїх — Тайра.
До війни вона була дизайнеркою. Малювала. Жила звичайне життя.
Паралельно — тренувала людей, розвивала айкідо, вчила контролю і витримки.
А потім почався Маріуполь.
Перші 20 днів великої війни вона провела там.
Не в укритті.
Не в безпеці.
А там, де щодня привозили поранених.
Вона витягувала людей із-під обстрілів.
Надавала допомогу без медикаментів.
Дивилась, як помирають ті, кого вже не врятувати. Вона сама каже:
«Семирічний хлопчик із пораненням помирав у мене на руках. І я не могла нічого зробити».
Потім — полон. Три місяці. Інша форма пекла.
Її обзивали, змушували мовчати.
Знімали пропагандистські відео.
А одного разу їй запропонували… самій обірвати своє життя. Вона відповіла:
«Ні. Мені цікаво, як далеко ви зайдете у своєму божевіллі».
Це не про відвагу з фільмів.
Це про людину, яка вирішила дожити до правди.
У камерах поруч люди помирали.
Один солдат кричав шість днів.
Шість.
На сьомий — його винесли.
І таких історій — десятки. Сотні.
Вона це бачила.
І тепер говорить про це всьому світу.
«Вагітні жінки в полоні. Люди, яких б’ють годинами. Ті, про кого ніхто не знає».
Коли вона виступала перед Гельсінською комісією США — це було свідчення, що пекло на Землі вже настало .
Свідчила про місто, яке методично стирали.
Про лікарні без ліків.
Про людей, які пили воду з калюж.
Про собак, які тягнули людські решmku вулицями.
Один із її катів запитав:
— Чому ти думаєш, я це роблю?
Вона відповіла:
«Бо тобі дозволили».
І це відповідь не тільки йому.
Це відповідь світу, який теж дозволяє росіянам усі ці знущання і злочини. Який мав би згуртуватися і допомогти це все спинити.
Тайра вижила.
Вийшла з полону.
Повернулась.
Але частина її — залишилась там, у тих камерах, у тому місті, у тих людях, яких вона не змогла врятувати.
І сьогодні вона говорить не за себе.
Вона говорить за тих, хто досі мовчить — бо не може інакше.
«Світ має достатньо сили це зупинити. Питання лише — чи захоче».
І поки ми читаємо це — десь хтось досі чекає, щоб його почули.
Пам’ятаймо, хто така Тайра.
Шана, честь і низький уклін від всіх українців .







Сьогодні хочу згадати слова легендарного українського режисера та генія українського кіно — Юрія Іллєнка…
«Що означає словосполука “друга державна мова”? Вона означає, що нібито існує на цьому терені друга держава — і не менше. Паралельна держава. Російськомовна держава. Тіньова держава, якій нібито належить левова частка економіки, мови, культури, історії, території, віри, сумління і нещастя корінної нації. Проте таке явище в історії має більш виразну і бездоганну дефініцію — окупація».
І це не просто цитата — це пророчі слова, які він говорив ще у 2000-х, коли було ще далеко до Революції Гідності і до війни. Він уже тоді відчував, що росія використає мовне питання, аби окупувати значну частину України. Але йому ніхто не вірив… а дарма…
Якби ми вас почули тоді, Юрію Герасимовичу, якби… то зовсім в іншій реальності ми б жили…
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 8339
  • -> Вас поблагодарили: 28815
  • Сообщений: 7066
  • Респект: +1115/-0
  • Все Буде УКРАІНА
Спілкуємось українською!
« Ответ #1415 : 29 Апрель 2026, 21:23:10 »
МАДЯР


Сьогодні він - страшний сон сотень сотень тисяч окупантів, завдяки якому українці вже кілька років успішно зрівнюють шанси на полі бою з двомільйонною армією pосії, що колись вважалася непереможною.
Сьогодні він командувач ВСІХ безпілотних військ України. Майор ЗСУ на генеральській посаді. І якщо ви нічого не знаєте про цю людину до того, як вона стала відома, знищивши зі своїми підлеглими від
кількох десятків до сотні тисяч російських окупантів як в Україні, так і на території pосії, то пристебніть ремені, зараз ви здивуєтеся
Справжнє ім'я Мадьяра – Роберт Бровді. Він народився 1975 року в українському місті Ужгород біля самого кордону Угорщини. Як і у всіх у сім'ях Закарпаття домінувала національна різноманітність: батько угорець, мати українка. З родини інтелігентів, як казав він сам: поки що сусіди завішували стіни килимами батьки купували та вішали на стіни картини місцевих закарпатських художників. Пізніше саме ці спогади спонукали Роберта створити фонд підтримки сучасних українських художників – BrovdiArt, але про все по порядку.
1997 року закінчив Ужгородський Національний університет за спеціальністю "Економіка підприємства" та розпочав власний бізнес. Зайнявся тим, що бачив у прикордонному місті все життя: роздрібна торгівля одягом, оптова торгівля харчовими продуктами. З перших кроків мислив масштабно, жодних ринкових прилавків - у 22 роки успішно запустив проект "Імперія фуд" і пізніше - "Скотч енд сода". У місті швидко став відомий серед міського бізнесу та був прийнятий до кола бізнесменів.
Наприкінці 90-х почав освоювати новий ринок - ринок нерухомості. Ризикнув усім бізнесом, щоб відійти від торгівлі та зайнятися нерухомістю. Вже через рік заснував компанію Market-BK, а ще через рік став найвідомішим і найуспішнішим девелопером Ужгорода, почав будувати власні будинки і близько десяти років був одним із найуспішніших бізнесменів області. До тридцяти років його статки перевалили за 10 мільйонів доларів, а вартість проектів, в яких він брав участь, обчислювалася десятками мільйонів.
У 2010 році Бровді отримує пропозицію очолити "Хліб Інвестбуд", який принесе йому всеукраїнську і навіть європейську популярність - аграрна біржа України та найпотужніший холдинг з торгівлі зерном у країні та далеко за її межами. Він посідає місце Генерального директора компанії, вартість якої перевищує сотню мільйонів доларів.
Вже у 2014 році розпочинає величезний проект – лягає в основу групи компаній "Гранум". Починає самостійне виробництво, зберігання та продаж зернових. Вже у 2017 році проект входить до топ-5 експортерів зернових культур усієї країни.
Політичні організації намагаються залучити його на свій бік, а конкуренти з бізнесу сприймають його як людину, яка не зазнає невдач.
Паралельно з багатомільярдним проектом Роберт займається просуванням українського мистецтва, нерухомістю Закарпаття, благодійністю
У 2022 році Роберт Бровді був незалежним бізнесменом, що повністю відбувся, з мільярдами доларів у бізнесі, сотнями об'єктів нерухомості по всій країні і всеукраїнською славою на плечах.

24 лютого 2022 року pосійська федерація знову напала на Україну. Цей день зрадив усіх нас, зрадив він і Роберта Бровді. Вранці 24 лютого Роберт з'явився до пункту збору територіальної оборони міста Київ, не маючи жодного бойового досвіду взагалі. Здобув зброю і форму як рядовий боєць, над позивним довго не думав: узяв національність батька - Мадьяр, того ж дня був відправлений командуванням у Бучу та Ірпінь.
У складі Київської територіальної оборони брав участь у бойових діях та евакуації населення в Ірпені та Бучі, перший бойовий досвід отримав саме там. Саме там уперше побачив хтось такі росіяни, що вони збираються робити з Україною та українцями і після звільнення Київщини не склав зброї. Був відзначений командуванням та призначений командиром роти ТРО 206 батальйону.
У квітні 2022 року вже у статусі бійця 28 бригади ЗСУ ім. Лицарів Зимового походу), був відправлений на херсонський напрямок, стримувати
російську армію, яка в 2022 році наставала з боку, захопленого в перший тиждень війни, м. Херсон.
Швидко було призначено командуванням командиром взводу. Здобув звання старшого лейтенанта (допоміг університет та самовіддача, ініціативність). Через місяць став командиром роти.
Сам Мадьяр згадував, що ідея почати використовувати дрон прийла до нього в окопі. Доля молодшого командира не завидна – ти дивишся лише вперед. Далі 2-3 сотні метрів не видно. Роберт жартує, що це не цікаво, тому за власний кошт він вирішив купити кілька БПЛА, щоб спостерігати за противником і тренуватися кидати з них гранати.
Мадьяр говорив, що подібно до того, як на початку 20 століття людство усвідомило, що танк - майбутнє війни, йому відкрилося, що майбутнє війни 21 століття не танк, а маленькі безпілотники. Використавши власні гроші, Роберт озброїв свою роту безпілотниками з тих, що були у вільному продажу, закупив обладнання та засоби захисту. Командування таку ініціативу оцінило і дало Роберту більшу свободу дій. Так наприкінці травня 2022 року в херсонських степах народилися "Птахи Мадяра", підрозділ, який у майбутньому знявся в кошмарах усім тим, хто посягнув на українську землю.
Завдяки практично необмеженим фінансовим можливостям Роберта його підрозділ не потребував ні медіа-каналів, ні зборів, ні піару. Тому Роберт сконцентрувався на тому, що йому було цікаво – на тотальному знищенні
росіян у будь-якій точці, куди може дістатись він та його люди. Перебуваючи в хорошому відношенні з командуванням і показавши перші успіхи на полі бою, він отримав можливість комплектувати свій підрозділ трохи ретельніше, ніж просто за випадковим принципом. На громадянці запустилося виробництво не просто дронів, але дронів для Мадьяра.
Далі! Швидше! Болюче! Страшніше! - Щодня, що швидко стає знаменитою, рота множила свій рахунок знищених цілей. Ідея важкого нічного дрона-бомбардувальника "Баба Яга" (як його прозвали російські окупанти, що вижили), теж приписується багатьма Мадьяру та його птахам. Маючи багаторічний досвід бізнесу в с/г корпораціях та великі фінансові можливості Роберт почав купувати та переробляти дрони для обприскування полів та дерев у смертоносні бомбардувальники, здатні нести кілька повнорозмірних 82-мм снарядів для міномету. Після встановлення ними тепловізорів вони стали частими гостями на позиціях противника у нічний час, буквально ставши нічними кошмарами російських окупантів.
Наприкінці 2022 року після звільнення м. Херсон остаточно стало зрозумілим, що хлопці Мадяра – щось більше, ніж клуб за інтересами у складі ЗСУ. Рота набуває статусу окремої, включається до складу 59 бригади. Перекидається на найгарячіший напрямок – Донецька область. Місто Бахмут.
pосіяни підійшли до Бахмута лише за місяць, але прибуття на місце Мадьяра з його людьми дозволило місту протриматися проти росіян рік. Потім Курдюмівка, Червона Гора, Авдіївка, Піски, Мар'їнка.
У 2024 році Птахи Мадьяра стають окремим батальйоном, але лише через 2 місяці притворюються в цілу бригаду. До кінця року отримуючи найменування "414 окрема бригада ударних БПЛА", склад бригади вже йде на тисячі, підрозділ бере участь у боях по всіх напрямках. Щомісяця вводячи у бій дедалі нові рішення для боротьби з
російськими окупантами.
У червні 2025 року після операції "Павутина", беручи до уваги десятки тисяч уражених цілей, сотні виконаних операцій, власну методу ведення війни та головно - ефективний менеджмент на всіх фазах від окопної війни як командир взводу до керівництва тисячами бійців, Мадьяру присвоюється звання майора ВСУ, його звання майора ВСУ.
Роберт Бровді захищає Україну і сьогодні. Він і його люди щодня роблять боляче тисячам окупантів, їхнім вдовам, нафтовим терміналам по всій росії. Вони знищують російських окупантів на землі та на воді, у небі, за сотні метрів та за тисячі кілометрів від позицій української армії.
Він не любить говорити про себе, але про нього, я впевнений, про нього буде знято фільми, написано книги, йому стоятимуть пам'ятники від вдячних українців. Істрія Роберта Бровді - це зовсім неймовірна історія завзятості, розуму, неймовірної хоробрості та любові до Батьківщини.
Дуже сподіваюся, що про Роберта Бровді, його любов до України та його таланти дізнаються якнайбільше людей по всьому світу.


Слава Україні!
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.

Taras_777

  • ВИП
  • Аксакал
  • ****
  • Спасибо
  • -> Вы поблагодарили: 8339
  • -> Вас поблагодарили: 28815
  • Сообщений: 7066
  • Респект: +1115/-0
  • Все Буде УКРАІНА
Спілкуємось українською!
« Ответ #1416 : Сегодня в 11:14:10 »
30 квітня — день народження людини, про яку говорять менше, ніж вона того заслуговує.


Генерал Сергій Наєв.
Герой України.
Командир, який стояв за обороною півночі у найкритичніші дні 2022 року.
Без гучних заяв. Без зайвого пафосу.Просто робив свою роботу — і зробив її так, що ворог не дійшов до Києва.
Саме такі люди тримають державу.
Ті, хто не шукає уваги, але бере на себе відповідальність.
«Як віра дарує надію на спасіння, так наша єдність дарує надію на Перемогу.
Ворог може руйнувати стіни, але ніколи не зламає дух тих, хто захищає свій дім.»
З днем народження, пане генерале.
Дякуємо за службу і силу.

Многая літа





29 квітня 1918 року в Києві відбулася подія, яка на короткий час змінила хід української історії. Після політичної кризи Центральної Ради та за підтримки німецького командування було проголошено Українську Державу — Гетьманат. На чолі став Павло Скоропадський, генерал, який узявся будувати державу не з гасел, а з інституцій.
Його правління тривало лише сім із половиною місяців. Але це був період інтенсивного державотворення — спроба швидко навести порядок там, де панував хаос революції.
Передусім почали відновлювати економіку. В умовах війни та розрухи вдалося налагодити роботу фінансової системи: створили Державний банк, запровадили українську валюту — гривню, впорядковували податки. Це не була ідеальна стабільність, але після попереднього безладдя це був відчутний крок до економічної керованості.
Паралельно відновлювали транспорт. Залізниці, які були життєво важливими для країни, поступово поверталися до роботи. Відновлення сполучення означало не лише рух поїздів — це було повернення до нормального життя.
Скоропадський також намагався створити регулярну армію. Формувалися військові частини, розроблялися реформи. Починали відроджувати флот і авіацію. Проте часу було надто мало, щоб ці ініціативи перетворилися на повноцінну силу.
Особливу увагу приділили культурі та освіті — і саме тут результати виявилися найпомітнішими. У 1918 році було створено Українську академію наук — інституцію, яка існує й сьогодні. Її очолив Володимир Вернадський. Відкривалися університети, зокрема в Києві та Кам’янці-Подільському, розширювалася мережа шкіл.
Українська мова впевнено входила в державне життя. Вона ставала мовою освіти, адміністрації, документів. Вперше на такому рівні закладалися основи україномовної держави.
Розвивалося і культурне середовище: створювалися бібліотеки, архіви, музеї, театри, музичні колективи. Це був не просто розвиток — це було формування національної культурної інфраструктури практично з нуля.

На міжнародній арені Українська Держава також заявила про себе. Її визнали десятки країн, відкривалися дипломатичні місії. Водночас ця незалежність залишалася обмеженою — значною мірою держава спиралася на підтримку Німеччини та Австро-Угорщини.
Були й амбітні ідеї — зокрема переговори щодо можливого приєднання Кубані. Але ці плани так і залишилися нереалізованими.
Попри швидкі темпи реформ, Гетьманат мав і слабкі сторони. Йому бракувало широкої підтримки серед селянства, а залежність від зовнішніх сил робила державу вразливою. Коли Німеччина програла Першу світову війну, опора Скоропадського зникла.
У грудні 1918 року Гетьманат припинив існування.
Та навіть за такий короткий час було зроблено те, що зазвичай потребує років: створено основи фінансової системи, науки, освіти й культури. Це була спроба побудувати державу швидко, рішуче й системно.
І хоча вона не встояла, її досвід залишився — як приклад того, наскільки багато може бути зроблено, коли є воля будувати, а не лише боротися.
" Когда нет мира  -  плохо  всем. Дайте миру шанс"  Джон Леннон.