Зима на фронті – це не тільки холод і багнюка. Це ще й велике переселення народів. Як тільки вдаряють морози, все живе, що має шерсть і чотири лапи, лізе туди, де тепло. Тобто – до нас у бліндаж. Спочатку це було навіть мило. Одна-дві мишки, які шурхотіли десь за буржуйкою. Ми їх не чіпали, називали "ховрашками" і навіть підгодовували крихтами. Але за тиждень їх стало не дві, а двісті. Це була окупація. Вони бігали по нас, коли ми спали.
Вони гризли все: дроти від "Старлінка", сухпайки, шкарпетки і навіть пластикові ложки. Вночі бліндаж наповнювався звуками: хрускіт, писк і тупіт сотень маленьких лапок, що нагадував шум дощу.
Наш пес Сірко в цій війні зайняв позицію "швейцарського нейтралітету". Він лежав на спальнику, а миші нахабно бігали по його спині. Коли я намагався його присоромити, Сірко лише позіхав, мовляв: "Я – службовий собака, я ловлю диверсантів, а не гризунів. Це нижче моєї гідності".
Кум спочатку намагався боротися традиційними методами. Клейові пастки.
– Це гуманно і ефективно! – казав він, розставляючи картонки з клеєм. Вранці ми знайшли в пастці не мишу, а берць Кума. Він встав уночі до вітру і приклеївся намертво. Віддирали ми його пів години, разом із підошвою і добірними матюками. Миші іржали з кутка.
Потім була отрута. Але Кум почитав інструкцію і сказав:
– Рексе, тут написано, що вони, нажершись цього, здохнуть десь під підлогою і будуть смердіти. А нам тут жити. Відставити хімічну зброю.
Останньою краплею стало те, що миша (особливо нахабна) погризла святе – Кумову парадну вишиванку, яку він тримав у рюкзаку "на Перемогу". Кум дістав погризену сорочку, подивився на дірку і його очі налилися холодною люттю.
– Все, – тихо сказав він. – Це війна. Але ми підемо іншим шляхом. Якщо ворога не можна знищити, його треба... перенаправити.
Кум зник у майстерні (кутку, де лежали інструменти) на пів дня. Чути було звук пилки, скрип скотчу і злісне бурмотіння. Ввечері він представив свій винахід. Це була конструкція з пластикової пляшки, відра і шматка сала на мотузці. Система "гойдалка". Миша лізе за салом, пляшка перевертається, миша падає у відро. Вилізти не може.
– Це накопичувач, – пояснив Кум. – Ми будемо брати їх у полон.
За ніч у відро набилося штук тридцять гризунів.
Вони сиділи там тихо, дивлячись на нас чорними намистинками очей.
– Ну і що далі? – спитав я. – Втопимо?
– Рексе, ти варвар! – обурився Кум. – Це ж бойовий ресурс! Вони голодні? Голодні. Вони злі? Злі. Навіщо нам їх годувати, якщо за 600 метрів від нас, у посадці, сидять орки, у яких повні бліндажі російських сухпайків?
План Кума був геніальний у своєму ідіотизмі. Він взяв коробку від взуття. Проробив у ній дірки "для вентиляції". Зробив механізм автоматичного відкриття (на гумці для грошей).
– Операція "Біолабораторія", – проголосив він. – Ми їх депортуємо. Ми зсипали "полонених" у коробку. Кум навіть кинув туди шматочок сухаря "на дорогу".
Далі ми задіяли нашого пілота дрона з позивним "Білка".
– Ти хочеш, щоб я скинув... що? – перепитав Білка, дивлячись на коробку, з якої долинав шурхіт.
– Спецпризначенців батальйону "Джері", – серйозно відповів Кум. – Ціль – ворожий бліндаж, той, що біля кривого дуба. Вони там якраз обідають. Треба їм зіпсувати апетит.
Дрон зажужжав і піднявся в небо, несучи під пузом коробку з "десантом". Ми дивилися в планшет. Ось ворожі окопи. Ось вхід у бліндаж. Дрон завис прямо над ним. – Скидай! – скомандував Кум.
Коробка полетіла вниз. Вдарилася об землю біля самого входу. Механізм спрацював, кришка відлетіла. Через тепловізор ми побачили, як з коробки врізнобіч порснули маленькі теплі цятки. Вони миттєво зникли в норі окупантів.
– Пішли! – радів Кум. – Пішли, рідненькі! Їжте їхню кашу! Гризіть їхні кабелі! За мою вишиванку!
Не знаю, чи це збіг, але тієї ночі з ворожих позицій лунали дивні звуки: крики, якісь постріли і багато метушні. А у нас... У нас настала тиша. Звісно, не всі миші полетіли "в десант". Але ті, що лишилися, мабуть, побачили долю своїх побратимів і вирішили, що краще сидіти тихо і не відсвічувати.
Кум тепер ходить гордий. Він називає себе "Командувачем Сил Спеціальних Гризунів".
А коли по радіо російські пропагандисти знову почали кричати про "американські біолабораторії і бойових комарів", Кум реготав:
– Дурні! Які комарі? Українська бойова миша – ось справжня зброя відплати! Екологічно чиста, самонавідна і ненажерлива!
Тепер, коли ми ловимо чергову мишу, Кум не вбиває її. Він кидає її в "накопичувач" і каже:
– Ну що, боєць? Готуйся. Завтра ротація. Поїдеш на екскурсію до сусідів. Їсти там дають погано, але гризти можна все, що бачиш.
Marcus Cornelius Militaris.
Начало
Вход
Регистрация