Спілкуємось українською!

[Taras_777]

[Taras_777]

“Наймогутніша людина у світі вела щоденник, аби не збожеволіти… і сьогодні його слова потрібні нам як ніколи.”
Марк Аврелій був не просто черговим імператором.
Він правив найбільшою імперією на Землі — але вів ще важчу битву всередині себе.
Його «Медитації» ніколи не призначалися для публікації.

Спойлер   :

Це була його рятівна нитка — щит проти повільного розкладу абсолютної влади.
Уявіть: людина, яка могла одним словом віддати наказ на страту,
проводила ночі, пишучи про скромність, самоконтроль і швидкоплинність слави.
Це саме по собі говорить більше про справжнє лідерство, ніж будь-які промови.
Коли Антонінова чума знищувала мільйони, варвари загрожували кордонам,
а власний шваґро замишляв зраду —
Марк тримався за філософію, народжену не в палацах… а в рабстві.
Так, іронія: стоїцизм Епіктета — колишнього раба —
керував наймогутнішою людиною свого часу.
“Приймай те, чого не можеш змінити,” — писав він,
відправляючи легіони вмирати на Дунай.
“Керуй своїми сприйняттями,” — нагадував собі,
коли зрада приходила з найближчого кола.
Його цінності стали його бронею:
поміркованість у палаці спокус,
справедливість тоді, коли легше було б вчинити жорстоко,
мужність перед лицем чуми та нескінченної війни.
Поки інші занурювалися у розкіш,
він спав на землі й їв, як солдат.
Влада не зіпсувала його.
Але майже зламала.
Кожен рядок «Медитацій» розкриває психологічну ціну лідерства із совістю в немилосердному світі.
Сьогодні, коли лідерство занадто часто зводиться до твітів і позерства,
Марк Аврелій усе ще навчає крізь століття.
Його найголовніший урок?
Справжня влада — не в управлінні іншими, а в управлінні собою.
У добу відволікань його заклик до внутрішньої дисципліни звучить радикальніше, ніж будь-коли.
І він залишає нам тривожне питання:
Скільки сучасних лідерів змогли б пережити абсолютну владу…
і не втратити людяність?
Останній із “п’яти добрих імператорів” довів:
можна сидіти на троні й не стати тираном.
Можна бути оточеним лестощами —
і все одно залишатися ясним розумом.
Бо зрештою, спадок — це не завойовані землі,
а завойоване в собі самому.

"Русини ми, чи українці? Безперечно, що ми русини! Так відповість кожний національно свідомий чоловік на Підк. Русі, в Галичині, на Буковині й у Вел. Україні.
Назви "русин" ми не вирікаємося й не покидаємо її. Нею називалися наші славні князі в Київі й у Галичині й на Підкарпатті, нею називалися наші великі предки, нею називаємося і ми. Ця назва нам була і є дорога і свята. Але... ми днесь на перше місце видвигаємо й завше підчеркуємо назву "українець-український"..., щоб більше підчеркнути нашу нерозривну одність із великим укр. народом."
Августин Волошин
з статті "РУСИНИ ЧИ УКРАЇНЦІ?" Вперше надруковано в газ. "Свобода". — Ужгород, 1937. — 2 вересня. — ч. 28. — с. 1.

[Taras_777]

Пісні дяді Сірожи. Щур і павич

[Taras_777]

Кажуть, жив собі один чоловік, такий ледачий… що не робив абсолютно нічого від світанку до заходу сонця.
Його дружина, втомлена від того, що все тягнула сама, постійно йому дорікала:
— «Так не можна! Я працюю цілий день, а ти навіть з ліжка не встаєш! Я скоро згорю!»
На що він спокійно відповідав:

Спойлер   :

— «Не хвилюйся, люба… колись ми станемо багатими, і ти більше не муситимеш працювати.»
— «І як же ми розбагатіємо, якщо ти навіть не рухаєшся?»
— «Кажуть, за горами живе мудрець, який знає відповіді на всі питання. Я піду до нього.»
І хоч був ледачим, наступного дня він вирушив у дорогу.
По дорозі він зустрів виснаженого, худого вовка.
— «Куди прямуєш?» — спитав вовк.
— «До мудреця. Хочу дізнатися, як стати багатим.»
— «Якщо зможеш, запитай і для мене: чому я такий худий? Скільки б не їв — не поправляюсь.»
— «Добре,» — кивнув чоловік.
Далі він натрапив на яблуню, на якій всі плоди гнили, так і не дозрівши.
— «Будь ласка, запитай у мудреця, чому мої яблука гниють ще зеленими.»
— «Без проблем.»
А біля озера риба задихалась, вистрибуючи з води.
— «Допоможи… щось застрягло в мене в горлі. Запитай у мудреця, що робити.»
— «Запитаю,» — пообіцяв ледачий чоловік.
Після довгої подорожі він нарешті знайшов мудреця, що медитував у вечірньому світлі.
— «Що мені зробити, щоб стати багатим?» — спитав він. «І ще маю кілька питань…»
Мудрець відповів:
— «У риби в горлі застряг дорогоцінний камінь. Хто його витягне — отримає скарб, а риба одужає.»
— «Під корінням яблуні закопано скриню з золотом. Викопай — і дерево почне давати здорові плоди.»
— «А вовк? Він має з’їсти першого ледаря, якого зустріне.»
— «А що мені робити, щоб розбагатіти?»
— «Просто йди назад тією ж дорогою.»
Ледачий чоловік аж засяяв:
— «Чудово! Значить, мені навіть робити нічого не треба!»
На зворотному шляху
Коли він знову проходив повз рибу:
— «Витягни камінь! Він твій!»
— «Залазити у воду? Та ні. Мудрець сказав — просто йди назад.»
Яблуня благала:
— «Викопай під моїм корінням! Там скарб!»
— «Копати? Забагато зусиль.»
І нарешті — вовк.
— «Що сказав мудрець про мене?»
— «Що ти маєш з’їсти першого ледачого чоловіка, якого зустрінеш.»
— «Ідеально,» — відповів вовк.
І так… лінь буквально зжерла ледаря.

[Taras_777]

[bilich]

Ранок добрий, добрим форумчанам.

[Taras_777]

Уявіть собі XI століття. Європейські королі диктують закони, але… самі не вміють ні читати, ні писати. Навіть підписати документи вони могли лише хрестиком.
А от Анна Київська, донька Ярослава Мудрого, дружина французького короля Генріха І — була винятком. Вона писала кирилицею, знала кілька мов і мала бібліотеку з Києва, якої могли позаздрити найосвіченіші монахи того часу.
На офіційних королівських документах, поруч із печаткою, стоїть її власноручний підпис: «Анна Ръ» (Анна Руська). Це — жива пам'ять про те, що київська княжна принесла у Францію світло освіти, коли Західна Європа ще тільки вчилася грамотності.
Анна не лише була королевою Франції — вона стала символом того, що знання і культура можуть змінювати держави.

[Taras_777]

[Taras_777]

👏 Втішаємося і нагадуємо, що українець Олег Іваненко з Броварів, який пересувається у візочку - переплив Ла-Манш на спині.
👉 За допомогою тільки рук, встановивши світовий рекорд! Всю нелегку дорогу у морській холодній воді його надихав наш прапор! Вітаємо нашого мужнього Олега! Слава Україні! 🇺🇦
💬 Олег Іваненко: Друзі! Вітаю вас з нашою спільною перемогою! Є рекорд Світу! Ла-Манш підкорений! І можна сказати, що навіть двічі. За 18 годин безперервного запливу я подолав 62 кілометри. А це майже в два рази більше ніж передбачалося, якби ми пливли по прямому курсу. Але через сильні течії і вітер довелося йти галсами. Звідси і вийшла така збільшена протяжність запливу. До ночі температура повітря впала майже до +12, піднявся сильний вітер і пішли хвилі. Але я плив...
Дякую вам всім за підтримку! Вона мені давала сили. І ми разом ПЕРЕМОГЛИ! СЛАВА УКРАЇНІ!"

[Taras_777]

🚚 Чумаки – мандрівні купці українських степів
Чумаки були унікальним явищем української історії та культури. Це вільні торговці й перевізники, які з XV до XIX століття возили сіль, рибу, збіжжя та інші товари волами від Криму та Чорного моря аж до Києва, Полтави, Харкова та Львова. Їхні подорожі тривали місяцями, а каравани могли складатися з десятків возів. Чумацтво стало справжньою «дорогою життя» для українських земель, адже сіль у ті часи була головним способом зберігати продукти.
🌌 Життя чумаків було складним і сповненим небезпек. Їм доводилося долати сотні кілометрів через степи, де чатували розбійники, голод, спека чи хуртовини. Але саме вони створили особливу культуру дороги: чумацькі пісні, прислів’я, звичаї. Їхні пісні відомі своєю меланхолійністю та тугою за домом — у них звучить і кохання, і журба, і прагнення до волі.
🐂 Символом чумацтва були волові вози. Воли – витривалі тварини, здатні тягнути важкі вантажі на великі відстані. Караван, що рухався степом, здавався ніби живою рікою. На перепочинках чумаки готували куліш у великих казанах, а вечорами співали під зоряним небом.
🌍 Значення чумацтва виходило далеко за межі торгівлі. Воно формувало український характер – витривалий, волелюбний, здатний долати труднощі. Чумацькі шляхи стали основою багатьох майбутніх торговельних та культурних зв’язків України з сусідами. Навіть у літературі й мистецтві XIX століття чумаки залишилися символом праці, дороги та волі.
✨ Чумацтво зникло разом із появою залізниць, але його слід зберігся в піснях, топонімах і нашій культурній пам’яті. Чумаки були не лише торговцями — вони були носіями особливої філософії мандрів та свободи, яка живе в українському народі й сьогодні.

[Taras_777]

Це - "Леся", яку називають найвищою українкою у світі. Вона гостинно зустрічає з хлібом-сіллю гостей міста Канора в Саскачевані (Канада).
"Леся" розташувалася тут не випадково. Саме в районі Канори в 1897 році емігрантами з Західної України було засноване перше українське поселення в провінції Саскачеван - одній з трьох "українських провінцій" Канади. Тут традиційно проживає одна з найчисельніших українських громад країни. Тож до 75-ї річниці провінції і міста Канора, в 1980 році тут було встановлено 25-футову статую українки, названу Лесею.

[Taras_777]

О, кроки, кроки, скільки вас
Лишилося до миру.
І лиш примари біля нас,
Що виринають з виру.

І лиш потуги, лиш вони.
Реальність теж примара.
Діряві шини і човни,
Дірява в небі хмара.

Рух - взад -вперед і в нікуди.
Не кроки -це сковзання.
І кожну ніч повно біди,
І стільки ж її зрання.

І вдень біда. І відлік йде
На роки, не на миті.
І хто кого куди веде -
Ніхто не знає в світі.

І правда в кожного своя -
Підкорення і влада.
І кожне слово із кремля -
Бравада.

І кожен сантиметр землі -
Це втрати, втрати, втрати,
На нашій шиї дві петлі
І на хрестах дві дати.

Ще один крок, ще одна мить
У пошуках і втратах.
Тягар цих пошуків лежить
На стомлених солдатах.

Тягар війни. Це не кіно,
Це не "квартал" з піснями.
Це вічне горе - ось воно
Лежить поруч із нами...

А ми рахуєм кроки ті.
А ми на полі бою.
І наші воїни святі.
Слава герою!

Галина Потопляк

[Taras_777]

Його просто попросили пофарбувати човен. Але те, що він зробив — врятувало життя.
Одного разу чоловіка найняли, щоб пофарбувати човен.
Він прийшов із пензлями та червоною фарбою — і почав працювати, як просив власник.
Під час роботи він помітив маленьку дірку в корпусі.
Не сказавши нічого, тихо полагодив її.
Завершив фарбування, отримав оплату — і пішов.
Наступного дня власник човна прийшов до нього… з чеком, що в кілька разів перевищував попередню оплату.
Маляр здивувався:
— "Пане, ви ж уже заплатили мені за фарбування!"
— "Це не за фарбу. Це — за ремонт дірки."
— "Але ж це була дрібниця… Не варто платити стільки за щось настільки незначне."
Чоловік подивився йому в очі:
— "Друже, ти не розумієш."
"Коли я просив тебе пофарбувати човен, я забув згадати про ту дірку.
Після того, як фарба висохла, мої діти взяли човен і вирушили на риболовлю.
Вони не знали, що він пошкоджений.
І мене не було вдома, щоб їх зупинити."*
"Коли я повернувся — жах охопив мене. Я згадав про дірку…
Але трохи згодом побачив, як мої діти щасливі повертаються з води.
Я кинувся перевірити човен — і побачив, що дірку закрито.
Ти врятував моїх дітей.
І за це — ніяких грошей не вистачить."
🧡 Мораль проста:
Навіть найменший добрий вчинок, зроблений без очікувань —
може змінити чиєсь життя назавжди.
Продовжуй допомагати.
Слухай.
Ремонтуючи чужі "дірки", — навіть не усвідомлюючи цього —
ти можеш врятувати чиєсь життя.

✨ Бабусині поради, які рятують психіку ✨
Ми часто відмахуємось від порад старших, вважаючи їх застарілими. Але інколи саме вони стають тим, що підтримує нас у складні моменти.
💧 Коли тобі погано — помий підлогу руками
Звучить просто, але це працює. Така дія «опускає мозок у тіло» й повертає до реальності. Прибирання — це про заземлення, яке допомагає впоратися з тривогою.
🌙 Перед важливим рішенням — три ночі сну
Бабусина мудрість у тому, щоб взяти паузу. Три ночі допоможуть відкинути емоції та страхи, а тоді вже спокійно обрати найкращий для себе варіант.
🚿 Не можеш прокинутися — облий ноги холодною водою
Не обов’язково душ із головою. Достатньо саме ніг — і тіло прокинеться, а мозок увімкнеться на продуктивний день.
🍳 Коли нічого не допомагає — посмаж щось на сковорідці
Звук, запах, тепло — це сигнали безпеки для мозку. Іноді така проста дія заспокоює краще за будь-яку медитацію.
❤️ Часом найпростіші речі — наймудріші.

На фото — чоловік із рушницею. Здається, звичайний фермер. Але його історія — справжня легенда Херсонщини.
Він збив понад 100 ворожих дронів. Таким чином, захищаючи своїх людей і свій врожай. І саме за це, у день його народження, російські «асвабадітєлі» спалили його дім. Так, вони навіть підгадали дату і не пошкодували «шахедів».
Щоранку о 4-й він виходить у поле зі зброєю та двома системами для виявлення дронів. Один прилад показує ціль, інший дублює траєкторію скиду. Ось так українські фермери зараз змушені збирати врожай на Херсонщині.
Усе почалося тоді, коли окупанти влаштували справжнє «сафарі» на хліборобів — щодня полювали на комбайнерів і трактористів, підривали машини. Тоді Олександр продав
«Мерседес» дружини і купив два найпотужніші РЕБи, амуніцію та зброю.
Тепер він — не просто керівник господарства, а особистий охоронець кожного свого працівника.
І ми навіть не уявляємо, якою ціною сьогодні дістається нам хліб, коли безтурботно кладемо батон на касову стрічку в супермаркеті. Памʼятаймо про його справжню ціну! 🌾
✍️ Текст на основі допису Наталії Конової
📸 Фото також зі сторінки Наталії Конової
Дякуємо! Про таких чудових Людей має знати вся країна!

[Taras_777]

[Taras_777]

ОДEССКИЙ РАЗГОВОРНИК .
ШО — Бyдьте добры, повторите пожaлуйста последнюю фразу, я не расслышал.
ТЮ — Я искрeнне надеялся, что финал вашего повествования будет иным.
ТАКИ ДА — Абсолютно солидaрен с предыдущим оратором.
СЛУШАЙ СЮДА — Мaксимальное внимание, важная информация.
ШОБ Я ТАК ЖИЛ — Чистосeрдечное восхищение, белая зависть, ликование.
ШОБ ДА, ТАК НЕТ — Очeнь длинное и эмоциональное НО.
МАМАДОРОГАЯ —Удивлeние высшей степени, с нотками тревоги за ошибочный выбор.
ВЫ ХОРОШО ХОТИТЕ — Уличeние продавца в необоснованно высокой цене на товар или услугу.
ГЕМОРРОЙ НА ГОЛОВУ — Огромная проблема, требующая большого ресурса времени, денег и сил для своего решения. ЕГО УШЛИ — увольнение, развод.
АПЧЕМ РЭЧЬ — Само собой разумеющийся факт.
МАНСЫ — Вызывающее негодование и непонимание поведение.
ОТ КОГДА — С каких пор? Как давно?
ЧИСТЫЙ ПОЦ — Откровенно глупый и недалекий человек.
ФИФА — Привлекательная девушка игривого нрава.
ЧИСТОЕ ЗДОРОВЬЕ — Качественный продукт, еда, питье сделанное дома.
ДЫШИТЕ НОСОМ — Помолчите, закройте рот.
ЗАПУЛИТЬ — Запустить, опубликовать, разместить, пустить слух и т.д. СДЕЛАЙТЕ ЧТОБ Я ВАС ИСКАЛ — Пропадите из виду, исчезните, прекратите.
ДВЕ БОЛЬШИЕ РАЗНИЦЫ — Не одно и то же.
ЕСТЬ ОДИН МОМЭНТ - Нюанс, деталь, акцент.
БЕБИХИ — Вещи, пожитки.
ВАМ НЕ ВЫТОШНИТ? — Намек на слишком высокое требование или цену.
ФУЦЕН — Франт, щеголь, модник.
ШИКАРНО — Высшая степень восторга.
ОЙВЭЙ — Озадаченность, граничащая с возмущением.
ШОВЫГОВОРИТЕ — Удивление высшей формы, с нотками осуждения.
КУДОЙ –
ТУДОЙ –
СЮДОЙ — Направление движения с характерной жестикуляцией.
«промежду собой», «спрашивается вопрос», «слушайте сюда», и «что вы из под меня хотите», «Какой хорошо грамотный»! .....
- такой «Один в Одессе».))
Памятник знаменитой тёте Соне ",
рынок " Привоз",
Одесса.