Спілкуємось українською!

[Taras_777]

[Taras_777]

ПОМОЛИМОСЬ
Помолимось за Всіх Своїх Героїв!
Хто Край Беріг від Лютої Орди!
Хто Бився до Останнього Набою
У Час Навали! Січі та Біди!
Помолимось Воскреслому Ісусу,
Щоб у Раю Ці Душі Сам Обняв!
Щоб Дав Вінець Cолдату ,як і Стусу!
Небесні Сотні й Тисячі Прийняв!
Помолимось! Запалимо Свічу,-
Таку Велику,як на Пагорбі Славути!
Сльоза Іде! Молюся і Мовчу!
МИ ЇХ НЕ МАЄМО ЗАБУТИ!
ОРІЯН РУС
ПЕРЕМОЖЕМО!

[Taras_777]

Спойлер   :

Львів
"мікрохвильовка" 1900 року

[Taras_777]

..Жили собі люди.
...Жили собі в мирі.
...Хтось в свому будинку, хтось в своїй квартирі.
...Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
а хтось у селі від тих міст недалечко...
...Хтось хліб випікав.
...Хтось дітьми опікався.
...Хтось дім будував. Одружитись збирався.
...Хтось мріяв про море, про подорож літом,
а хтось для окраси висаджував квіти...
...Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
свої виставляв кольорові картини.
...Хтось думав про вічне блукаючи парком,
а хтось все крутився знаходячи шпарку.
...Хтось серце старе запускав по новому,
а хтось добирався до рідного дому.
...Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
...Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
...Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
...Хтось справи вирішував всі полюбовно.
...Хтось палко кохав.
...Хтось не знав ще кохання,
а хтось від невдачі приймав покарання.
...Хтось вірив, хтось знав, бо надію мав зримо, а хтось вже роки рахував за плечима.
...Хтось бачив себе у маленьких онуках,
а хтось тамувався в сердечних розлуках.
...Хтось мчав на авто у незвідані далі,
а хтось залюбки напирав на педалі.
...Стежками рідненькими рідного краю
...І тішився:« Кращого в світі немає...»
І все обірвалось...
За мить. За хвилину.
Насунула чорна війна на країну.
То ворог піднявши себе величаво
Собі щось надумав, що має він право
На долі людські, на людські почуття.
На землі чужі.
На безцінне життя...
...Хтось дім залишав. Переборював втому.
...А хтось вже не мав ні квартири, ні дому.
...Хтось хліб випікав, щоб життя не скінчилось.
...Комусь народитись на світ не судилось.
...Хтось тихо сидів у підвалах закритих,
а чобіт ворожий топтався по квітах...
...Хтось Богу молився за брата, за тата.
...Хтось сина свого проводжав воювати.
...Хтось слізно хрестив чоловіка у спину,
а хтось малював в чорних фарбах картину.
...Хтось все необхідне складав для потреби, тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.
...Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні,
свій краєць, чужому синочку і доні.
...Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито, а хтось в полі сіяв пшеницю і жито.
...Хтось сіяв життя на смертельнім
плацдармі.
...Хтось п’яту добу на ногах у лікарні
витягував з пащі смертельної долю того, хто боровся за віру і волю.
...За нашу любов до чарівного краю,
бо кращого в цілому світі немає..!
Прийде перемога і згине навіки
Ворожий народ. Безіменний, безликий.
Гонимий він світом буде звідусюди.
І з часом, такого народу не буде.
Бо хто йде з війною на вільну країну
Той сам від ненависті своєї загине..!

Автор: Людмила Григоренко

[Taras_777]

Пам'ятник українським козакам,
відкритий у 2003 р. до 320-ї річниці визволення Відня від турецької облоги та 12-річчя Незалежності України.
Відень 18, Тюркеншанцпарк.

Монумент українським козакам, встановлений у 2013 р. за підтримки мера Відня - поряд з українською католицькою церквою.

[Taras_777]

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ :

1. Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.
2. За лексичним запасом найбільш близькою до української мови є білоруська – 84% спільної лексики, далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно) і лише потім – російська (62%). До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11.
3.В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.
4. 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова "мед" і "страва". Це була перша згадка українських слів.
5. Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва "руська мова".
6. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру "П".
7. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера "Ф".
8. В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово "горизонт" має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
9. Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.
10. Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово "вороги" – "вороженьки".
За різними даними, українська мова займає 25 або 32 місце за кількістю носіїв серед найпоширеніших мов у світі. Для 36-37,5 мільйонів осіб українська мова є рідною. Загалом у світі 41-45 мільйонів осіб володіють українською.

@Леонид Бахтин

Чому козаки носили сережку у вусі? Символ, біль і код честі
Сьогодні сережка у вусі — це модний аксесуар. Але ще кілька століть тому вона несла глибокий сенс, особливо для українських козаків. Це був не просто елемент прикраси, а особистий знак долі, воїнського статусу і навіть... оберіг від біди.
Трохи історії

Спойлер   :

Сережки у вухах чоловіків з’явилися не вчора. У Стародавньому Єгипті чи Римі їх носили... раби, щоби підкреслити свою залежність. Але вже згодом прикрасу перейняли воїни, моряки, пірати — і наші славні козаки.
На портретах козаків сережки зустрічаються досить часто. Їх виготовляли зі срібла у формі півмісяця — символ захисту та сили. Але дозволити собі носити сережку міг не кожен.
Що означала сережка у вусі козака?
У лівому вусі — козак був єдиним сином у матері.
У правому вусі — останній чоловік у роду.
У обох вухах — єдина дитина у сім’ї.
Такі чоловіки були під особливим захистом побратимів. У бою їх не відправляли в найгарячіші точки й намагались оберігати. Не тому, що слабкі — а тому, що незамінні.
Шаблю – в могилу, коня – за труною
Був ще один давній звичай. Якщо помирав останній козак роду, його шаблю ламали і клали в домовину. А за труною йшов кінь під сідлом — на згадку про бойовий шлях.
Срібло як... дезінфектор?
Цікаво, що сережка могла мати ще й практичну функцію. Турецькі хроніки згадують: козаки, набираючи воду з незнайомих джерел, опускали туди срібну сережку. Вважалося, що срібло знищує віруси — зокрема гепатит. Ось так – і символ, і антисептик одночасно.
А от кільця — тільки для жінок
Козаки не носили перснів. А ось жінки — так. І кожне кільце мало значення:
срібне на лівій — дівчина на виданні
на правій — засватана
бірюза — чекає коханого з війська
золоте на правій — заміжня
золоте на лівій — розлучена
два на лівій — вдова (друге — від чоловіка)
Символічна сережка — не мода, а пам’ять
Козак із сережкою — це історія. Це про честь, про рід, про біль утрат і братську підтримку. І навіть якщо сьогодні ці сенси вже стерлись, кожен з нас несе в собі шматочок цієї мудрості.
Пам’ятаймо своє коріння. Пишаймося своїми пращурами. І носімо сережки не для краси — а зі змістом.
Поділись цією історією — нехай більше людей дізнаються, що означала сережка у вусі справжнього козака!

@Павло Кузьмич

[Taras_777]

[Taras_777]

Я вам цей борг ніколи не залишу
Ви й так уже, як прокляті, в боргах.
Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.
Віддайте мені ліс і річечку в лугах
Віддайте мені сад і зірку вечорову
І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив
Віддайте мені все. Віддайте мені мову,
якою мій народ мене благословив.

ЛінаКостенко

[Taras_777]

10 українців, які були мільйонерами ще до більшовиків — і будували Україну, а не палаци. Насправді ці люди були великими не через багатство — а через те, як ним розпорядились.

1. Василь Симиренко – цукровий магнат і фанат Шевченка.
Спонсорував “Кобзаря”, українську освіту, науку й навіть нелегальні українські школи. Мовчки давав гроші на все українське. Його називали “невидимим меценатом”.
2. Євген Чикаленко – багатий аграрій, який фінансував усі ключові українські видання початку ХХ ст. Допомагав молодим письменникам, лікував Коцюбинського, утримував газету «Рада».
3. Єлизавета Скоропадська-Милорадович – аристократка з українським серцем.
Влаштовувала бали, а насправді – вогнища української ідеї. Провозила заборонені книжки й фінансувала Наукове товариство ім. Шевченка.
4. Микола Терещенко – бізнесмен, який віддавав 80% прибутку на добрі справи.
Збудував лікарні, школи, музеї, храми. Тільки в Київ вклав 5 млн рублів (сьогодні – десятки мільйонів $). Його девіз: “прагнення до суспільної користі”.
5. Василь Тарновський (молодший) – зібрав унікальну колекцію козацьких реліквій і подарував її народу. Влаштовував культурні вечори в Качанівці, видавав твори Шевченка.
6. Олексій Алчевський – перший мільйонер зі Сходу.
Заснував Алчевськ, металургійні комбінати, а ще – бібліотеки, церкви, школи. Підтримував український рух фінансово, ідеологічно і всім серцем.
7. Григорій Галаган – поміщик із людяністю.
Заснував Колегію Галагана після втрати сина. Відкривав бібліотеки, фінансував книжки. Викупив кобзаря Остапа Вересая з кріпацтва.
8. Володимир Леонтович – родич Симиренка, меценат письменників. Фінансував твори Кобилянської, Лесі Українки, Винниченка. Коцюбинському платив “зарплату”, щоб той міг не працювати, а писати.
9. Іван Харитоненко – цукровий підприємець, який зробив з Сум квітуче місто. Збудував лікарні, школи, храми. Містяни самі звели йому памʼятник. Син створив один із перших художніх музеїв у Сумах.
10. Богдан Ханенко – зібрав шедеври світу і подарував їх Україні. Разом із дружиною Варварою створили музей, що нині носить їхнє ім’я. Замість маєтків – національна колекція мистецтва.
Українці здавна були працьовитими, щедрими і заможними. І в минулому часто – куди шляхетнішими.
Адже вони вірили: якщо маєш багатство — маєш обов’язок.

[Taras_777]

У цій фотографії вся Україна... 😭 Її біль і сльози...

[Taras_777]

🇺🇦 🇵🇱 Гей, соколи! / Hej, sokoły! – Ukrainian/Polish folk song - Награш band

[Taras_777]

Кажуть, Іван Сірко прожив більше ста боїв і не програв жодного. Не тому, що був безсмертним, а тому, що знав, де страх, а де правда, де сила, а де віра. Але найвідоміша історія трапилась не в бою.
Одного разу, коли січове військо стояло перед переправою, що вела на землі ворога, вдарила буря. Дощ перетворив степ на болото, човни затонули, а міст — змило. Козаки чекали, сумнівались:
— Може, знак це — не йти? Може, доля каже: стій?
А Іван Сірко сидів під вербою, дивився на темне небо і мовчав. Його питали:
— Отамане, ти ж характерник — чи бачиш майбутнє?
Він відповів:
— Майбутнє — це шлях, що починається зі страху. Хто його пройде — той стане вільним.
І тоді він встав, зняв черевики, ступив у воду — і вода, кажуть, розступилась. Не тому, що він чаклун, а тому, що віра його була міцніша за стихію.
Козаки рушили слідом. Не було місту, не було човнів — була лише воля, що горіла у серці Сірка, мов жар у вогнищі.
Коли переправились — ворог здався без бою. Бо як можна боротися з тими, хто йде не з шаблею, а з духом?
З того часу кажуть:
"Де Сірко — там і дорога. Де страх — там і поріг. Але хто має серце — той його перейде."
І понині, коли козаки потрапляють у скруту, пригадують слова отамана:
"Характерник — це не той, хто творить чари, а той, хто не ламається там, де світ згинається."