У Краматорську працюють аптеки. Я натерла ногу, замовила собі пластир через Таблетки.юа і забрала його за квартал від нашого житла. На вулиці Василя Стуса. В ЦУМі, який буквально впритул до ресторану RIA. Так, того самого, по якому відбувся удар 27 червня 2023 року. Того, де зазнала смертельного поранення Вікторія Амеліна й загинуло ще багато людей. І ресторан, і готель над ним досі зяють вибитими вікнами й голими перекриттями. А в аптеці поруч на касі в 2025 році мене просять назвати останні чотири цифри номеру замовлення.
У Краматорську в кожному будинку вибиті вікна. У деяких — всі. Магазини й відділення банків замість вітрин зустрічають відвідувачів шматками ДСП і написами балончиком «МИ ПРАЦЮЄМО». Двері, які відчиняються в на позір суцільному шматку ДСП, помічаєш тільки згодом. А от котика, що з цікавістю дивиться на перехожих унизу з одного з небагатьох освітлених вікон житлової багатоповерхівки, бачиш одразу. Там іще гірлянда у вікні. І байдуже, що до Нового року ще три місяці.
У Краматорську працюють кафе й ресторани. Ми з Вовою вечеряли в ресторані «Рим» буквально через дорогу від RIA. А поруч із ним — кав'ярня, де від відкриття до самої комендантської (а вона тут із 21, тож після 20 все вже зачиняється) неможливо знайти вільний стіл. У Краматорську готують «київські» сніданки (і наливають фільтр, ми знаємо, де!), смачнезна шаурма в КУШ і бургери-роли у W Burger. Ну, знаєте, я приїхала до чоловіка-військового — то мене кружили)
У Краматорську часу без тривог на день менше, ніж з ними. У Краматорську бахкає весь час. У неділю двері нашої зйомної квартири відчинилися від вибуху над нашими головами — сирена ввімкнулась лише через 5 хвилин. Але водночас мені давно не було так спокійно, як за 4 дні, проведені в Краматорську.
Може, тому, що за два метри від будинку, де живемо, стоїть водомат, і літр води там усього 2 гривні, і є навіть мінералізована — чому такого в Києві нема? Може, тому, що в кожному дворі запаркована швидка — значить, швидко допоможуть, якщо що. Може, тому, що під'їзди закривають лише на ніч — ну, бо якщо ефпіві, можна забігти в будь-який. А може, тому, що кожна друга машина — військова. І байдуже, що в деяких нема дверей і віконного скла — там є люди. Їдуть і сміються. Непристібнуті, бо ж раптом ефпіві, знаєте.
І взагалі військові в Краматорську всюди. П'ють каву на терасах — пиво не можна, та його не дуже й хочеться. Перемовляються повагом. Ходять по вулицях, дивлячись навколо оцим «та точно я цивільний» поглядом з-під кепки. Їдять шашлик біля озера в парку — поруч бігають діти, над головами бахкає, але дітям не страшно. Сидять на лавках увечері — і ми сидимо, ну бо коли ще побачиш місячне затемнення?
В Краматорську до перехоплення подиху просторі площі, охайні клумби й підстрижені кущики. В Краматорську підлітки, обвішані значками й лабубами, жартують масні жартики, бо що ж іще робити підліткам. У Краматорську багато любові — особливо багато на залізничному вокзалі.
А ще в Краматорську найбільший прапор України з досі мною бачених.
Так боляче, що мусить проходити такий жах таке прекрасне українське місто.
Але в Краматорську так багато любові, що вистачить на всю війну. Хай скільки вона триватиме.
Начало
Вход
Регистрация