Спілкуємось українською!

[Taras_777]

[Taras_777]

“Наймогутніша людина у світі вела щоденник, аби не збожеволіти… і сьогодні його слова потрібні нам як ніколи.”
Марк Аврелій був не просто черговим імператором.
Він правив найбільшою імперією на Землі — але вів ще важчу битву всередині себе.
Його «Медитації» ніколи не призначалися для публікації.

Спойлер   :

Це була його рятівна нитка — щит проти повільного розкладу абсолютної влади.
Уявіть: людина, яка могла одним словом віддати наказ на страту,
проводила ночі, пишучи про скромність, самоконтроль і швидкоплинність слави.
Це саме по собі говорить більше про справжнє лідерство, ніж будь-які промови.
Коли Антонінова чума знищувала мільйони, варвари загрожували кордонам,
а власний шваґро замишляв зраду —
Марк тримався за філософію, народжену не в палацах… а в рабстві.
Так, іронія: стоїцизм Епіктета — колишнього раба —
керував наймогутнішою людиною свого часу.
“Приймай те, чого не можеш змінити,” — писав він,
відправляючи легіони вмирати на Дунай.
“Керуй своїми сприйняттями,” — нагадував собі,
коли зрада приходила з найближчого кола.
Його цінності стали його бронею:
поміркованість у палаці спокус,
справедливість тоді, коли легше було б вчинити жорстоко,
мужність перед лицем чуми та нескінченної війни.
Поки інші занурювалися у розкіш,
він спав на землі й їв, як солдат.
Влада не зіпсувала його.
Але майже зламала.
Кожен рядок «Медитацій» розкриває психологічну ціну лідерства із совістю в немилосердному світі.
Сьогодні, коли лідерство занадто часто зводиться до твітів і позерства,
Марк Аврелій усе ще навчає крізь століття.
Його найголовніший урок?
Справжня влада — не в управлінні іншими, а в управлінні собою.
У добу відволікань його заклик до внутрішньої дисципліни звучить радикальніше, ніж будь-коли.
І він залишає нам тривожне питання:
Скільки сучасних лідерів змогли б пережити абсолютну владу…
і не втратити людяність?
Останній із “п’яти добрих імператорів” довів:
можна сидіти на троні й не стати тираном.
Можна бути оточеним лестощами —
і все одно залишатися ясним розумом.
Бо зрештою, спадок — це не завойовані землі,
а завойоване в собі самому.

"Русини ми, чи українці? Безперечно, що ми русини! Так відповість кожний національно свідомий чоловік на Підк. Русі, в Галичині, на Буковині й у Вел. Україні.
Назви "русин" ми не вирікаємося й не покидаємо її. Нею називалися наші славні князі в Київі й у Галичині й на Підкарпатті, нею називалися наші великі предки, нею називаємося і ми. Ця назва нам була і є дорога і свята. Але... ми днесь на перше місце видвигаємо й завше підчеркуємо назву "українець-український"..., щоб більше підчеркнути нашу нерозривну одність із великим укр. народом."
Августин Волошин
з статті "РУСИНИ ЧИ УКРАЇНЦІ?" Вперше надруковано в газ. "Свобода". — Ужгород, 1937. — 2 вересня. — ч. 28. — с. 1.

[Taras_777]

Пісні дяді Сірожи. Щур і павич

[Taras_777]

Кажуть, жив собі один чоловік, такий ледачий… що не робив абсолютно нічого від світанку до заходу сонця.
Його дружина, втомлена від того, що все тягнула сама, постійно йому дорікала:
— «Так не можна! Я працюю цілий день, а ти навіть з ліжка не встаєш! Я скоро згорю!»
На що він спокійно відповідав:

Спойлер   :

— «Не хвилюйся, люба… колись ми станемо багатими, і ти більше не муситимеш працювати.»
— «І як же ми розбагатіємо, якщо ти навіть не рухаєшся?»
— «Кажуть, за горами живе мудрець, який знає відповіді на всі питання. Я піду до нього.»
І хоч був ледачим, наступного дня він вирушив у дорогу.
По дорозі він зустрів виснаженого, худого вовка.
— «Куди прямуєш?» — спитав вовк.
— «До мудреця. Хочу дізнатися, як стати багатим.»
— «Якщо зможеш, запитай і для мене: чому я такий худий? Скільки б не їв — не поправляюсь.»
— «Добре,» — кивнув чоловік.
Далі він натрапив на яблуню, на якій всі плоди гнили, так і не дозрівши.
— «Будь ласка, запитай у мудреця, чому мої яблука гниють ще зеленими.»
— «Без проблем.»
А біля озера риба задихалась, вистрибуючи з води.
— «Допоможи… щось застрягло в мене в горлі. Запитай у мудреця, що робити.»
— «Запитаю,» — пообіцяв ледачий чоловік.
Після довгої подорожі він нарешті знайшов мудреця, що медитував у вечірньому світлі.
— «Що мені зробити, щоб стати багатим?» — спитав він. «І ще маю кілька питань…»
Мудрець відповів:
— «У риби в горлі застряг дорогоцінний камінь. Хто його витягне — отримає скарб, а риба одужає.»
— «Під корінням яблуні закопано скриню з золотом. Викопай — і дерево почне давати здорові плоди.»
— «А вовк? Він має з’їсти першого ледаря, якого зустріне.»
— «А що мені робити, щоб розбагатіти?»
— «Просто йди назад тією ж дорогою.»
Ледачий чоловік аж засяяв:
— «Чудово! Значить, мені навіть робити нічого не треба!»
На зворотному шляху
Коли він знову проходив повз рибу:
— «Витягни камінь! Він твій!»
— «Залазити у воду? Та ні. Мудрець сказав — просто йди назад.»
Яблуня благала:
— «Викопай під моїм корінням! Там скарб!»
— «Копати? Забагато зусиль.»
І нарешті — вовк.
— «Що сказав мудрець про мене?»
— «Що ти маєш з’їсти першого ледачого чоловіка, якого зустрінеш.»
— «Ідеально,» — відповів вовк.
І так… лінь буквально зжерла ледаря.

[Taras_777]

[bilich]

Ранок добрий, добрим форумчанам.

[Taras_777]

Уявіть собі XI століття. Європейські королі диктують закони, але… самі не вміють ні читати, ні писати. Навіть підписати документи вони могли лише хрестиком.
А от Анна Київська, донька Ярослава Мудрого, дружина французького короля Генріха І — була винятком. Вона писала кирилицею, знала кілька мов і мала бібліотеку з Києва, якої могли позаздрити найосвіченіші монахи того часу.
На офіційних королівських документах, поруч із печаткою, стоїть її власноручний підпис: «Анна Ръ» (Анна Руська). Це — жива пам'ять про те, що київська княжна принесла у Францію світло освіти, коли Західна Європа ще тільки вчилася грамотності.
Анна не лише була королевою Франції — вона стала символом того, що знання і культура можуть змінювати держави.

[Taras_777]

[Taras_777]

👏 Втішаємося і нагадуємо, що українець Олег Іваненко з Броварів, який пересувається у візочку - переплив Ла-Манш на спині.
👉 За допомогою тільки рук, встановивши світовий рекорд! Всю нелегку дорогу у морській холодній воді його надихав наш прапор! Вітаємо нашого мужнього Олега! Слава Україні! 🇺🇦
💬 Олег Іваненко: Друзі! Вітаю вас з нашою спільною перемогою! Є рекорд Світу! Ла-Манш підкорений! І можна сказати, що навіть двічі. За 18 годин безперервного запливу я подолав 62 кілометри. А це майже в два рази більше ніж передбачалося, якби ми пливли по прямому курсу. Але через сильні течії і вітер довелося йти галсами. Звідси і вийшла така збільшена протяжність запливу. До ночі температура повітря впала майже до +12, піднявся сильний вітер і пішли хвилі. Але я плив...
Дякую вам всім за підтримку! Вона мені давала сили. І ми разом ПЕРЕМОГЛИ! СЛАВА УКРАЇНІ!"

[Taras_777]

🚚 Чумаки – мандрівні купці українських степів
Чумаки були унікальним явищем української історії та культури. Це вільні торговці й перевізники, які з XV до XIX століття возили сіль, рибу, збіжжя та інші товари волами від Криму та Чорного моря аж до Києва, Полтави, Харкова та Львова. Їхні подорожі тривали місяцями, а каравани могли складатися з десятків возів. Чумацтво стало справжньою «дорогою життя» для українських земель, адже сіль у ті часи була головним способом зберігати продукти.
🌌 Життя чумаків було складним і сповненим небезпек. Їм доводилося долати сотні кілометрів через степи, де чатували розбійники, голод, спека чи хуртовини. Але саме вони створили особливу культуру дороги: чумацькі пісні, прислів’я, звичаї. Їхні пісні відомі своєю меланхолійністю та тугою за домом — у них звучить і кохання, і журба, і прагнення до волі.
🐂 Символом чумацтва були волові вози. Воли – витривалі тварини, здатні тягнути важкі вантажі на великі відстані. Караван, що рухався степом, здавався ніби живою рікою. На перепочинках чумаки готували куліш у великих казанах, а вечорами співали під зоряним небом.
🌍 Значення чумацтва виходило далеко за межі торгівлі. Воно формувало український характер – витривалий, волелюбний, здатний долати труднощі. Чумацькі шляхи стали основою багатьох майбутніх торговельних та культурних зв’язків України з сусідами. Навіть у літературі й мистецтві XIX століття чумаки залишилися символом праці, дороги та волі.
✨ Чумацтво зникло разом із появою залізниць, але його слід зберігся в піснях, топонімах і нашій культурній пам’яті. Чумаки були не лише торговцями — вони були носіями особливої філософії мандрів та свободи, яка живе в українському народі й сьогодні.