ЭТО ИНТЕРЕСНО!

[Vicont]

[dev]

Так вот почему эти три года такие сложные.



Число равное 666 особое число. Упоминаемое в Библии, под которым скрыто имя зверя Апокалипсиса — персонажа последней книги Нового Завета, значение имени ставленника Сатаны.

[kolllya]

[Mika]

[tu134]

[kolllya]

[shiko]

[Root]

[nicoll]

Единственный город в мире, в котором нельзя потеряться в лабиринте улиц!

Город на скале Кастельфольит-де-ла-Рока, Испания.
 Средневековая деревня протяженность которой 1 км, а ширина — 50 метров. Это небольшой городок «висящий», на узком скальном плато над пропастью глубиной 50 м. Здесь всего одна улица и живут на ней около тысячи человек.
Городок построен на базальтовой скале, которая образовалась столкновениями потоков лавы. Дома простроены из булыжников, которые местные жители с любовью выпилили из той же лавы. Первое документальное упоминание об этом удивительном городке историки обнаружили в рукописях датируемых 1193 г. Тогда Кастельфольит-де-ла-рока уже описывался как неприступная крепость, в которой жили люди, даже несмотря на довольно ограниченное пространство и невозможность иметь поля, угодья и пастбища в непосредственной близости к жилищу. Как правило, крестьяне, живущие у подножия, прятались в крепости во времена набегов, чтобы уберечь свою семью от воинствующих соседей. Но со временем многие там построили дома, которые кажутся «сросшимися» со скалой, увеличивая ее высоту как минимум на два этажа. Это связано с тем, что все дома построены из той же горной породы (базальта), что и сама скала. И в придачу ко всему, задняя часть домов идет вровень с обрывом утеса, а порой и чуть свисая.
Кастельфольит-де-ла-рока единственный город, в котором нельзя потеряться в лабиринте улиц, но и прогуляться вокруг домов тоже не получится

[nicoll]

8/8/8: откуда пошёл восьмичасовой рабочий день?

Впервые оптимальная длительность трудового дня была сформулирована ещё в начале XIX века британским философом и педагогом Робертом Оуэном. Будучи родом из семьи мелкого лавочника, он поехал искать лучшей жизни в Манчестер, который в те времена был центром промышленной революции. Здесь он познакомился со многими деятелями эпохи, в том числе с доктором Парсевалем — тем, кто впервые высказал мысль о самой необходимости рабочего и санитарного законодательства. В 1815–1817 году Оуэн начинает читать публичные лекции, в одной из которых, произнесённых в Лондоне при большом скоплении людей, он сформулировал «правило 8/8/8». Оно гласило, что 8 часов в день должно отводиться на работу, 8 — на отдых и 8 — на сон. При этом восемь часов на работу учитывались без учёта перерывов.
Через несколько лет молодой Оуэн внезапно знакомится с Каролиной Дейл, приходившейся дочерью владельцу большой текстильной фабрики близ Глазго, и женится на ней. К 1799 году он становится совладельцем этого предприятия и начинает реализацию своего давно задуманного промышленного эксперимента. Суть его заключалась в следующем: предприниматель хотел показать, что обязанность заботиться о наёмных рабочих не идёт в разрез и даже совпадает с интересами работодателя.Фабрика Оуэна стала привлекать к себе толпы интересующихся: её коммерческий успех вместе с благосостоянием рабочих — которые в общей своей массе в европейских странах испытывали лишения — поражал и привлекал.

[Taras_777]

Електрика з бруду: вчені знайшли нове джерело дешевої та нескінченної енергії

Нещодавно винайдена батарея працює завдяки бактеріям, які поїдають ґрунт, але їх потрібно забезпечувати водою і киснем.

Вчені з Північно-Західного університету знайшли новий спосіб вироблення електроенергії за допомогою пристрою, який збирає енергію буквально з бруду. Весь секрет в енергії, що виробляється мікробами, які розщеплюють ґрунт доти, доки в ньому є вуглець, передає Newatlas.

Спойлер   :

Мікробні паливні елементи відомі вченим уже понад 100 років. Вони працюють як батарея з анодом, катодом і електролітом — але замість того, щоб отримувати електрику з хімічних джерел, вони отримують її завдяки бактеріям, які поїдають ґрунт. Проблема таких батарей у тому, що бактерії потрібно постійно забезпечити водою і киснем, та й вхідна потужність у них не на висоті. Але команда з Північно-Західного університету, схоже, її вирішила.

Вчені створили кілька нових конструкцій, що надають бактеріям постійний доступ до кисню і води. Найвдалішою виявилася конструкція у формі картриджа, розташованого вертикально на горизонтальному диску. Щоб добути енергію, пристрій треба закопати глибше в ґрунт, де анод із вуглецю зможе захоплювати електрони, поки мікроби перетравлюють бруд. Провідний металевий катод розташовується вертикально поверх анода.

По всій довжині електрода проходить зазор для надходження повітря, а захисний ковпачок зверху запобігає потраплянню бруду і сміття. Частину катода вкрито гідроізоляційним матеріалом, тому в разі затоплення залишається гідрофобна частина катода, що контактує з киснем і підтримує роботу паливного елемента.

Під час випробувань ця конструкція стабільно працювала за різних рівнів вологості ґрунту, від повністю підводного до "дещо сухого", із вмістом води в ґрунті в 41%. У середньому "акумулятор" генерував приблизно в 68 разів більше енергії, ніж було потрібно для роботи систем виявлення вологи, а також для передачі даних через крихітну антену на найближчу базову станцію.

Як і у випадку з іншими наддовгостроковими джерелами вироблення електроенергії, такими як бета-вольтаїчні алмазні батареї, виготовлені з ядерних відходів, кількість енергії, що виробляється "грязьовою батареєю" недостатньо велика, щоб зарядити навіть смартфон. Але живити невеликі датчики вона цілком здатна. Такі сенсори можуть бути дуже корисними для фермерів, які бажають контролювати різні елементи ґрунту — вологість, наявність поживних і забруднювальних речовин тощо. — і застосовувати високотехнологічний підхід до землеробства. Датчики зможуть генерувати дані на роки, а можливо, навіть на десятиліття вперед.

За словами вчених, мікробні паливні елементи хороші тим, що можуть працювати, поки в ґрунті є органічний вуглець, який бактерії розщеплюють — цей паливний елемент може працювати вічно. Примітно, що всі компоненти цієї конструкції, на думку дослідницької групи, можна купити в будь-якому господарському магазині, що свідчить на користь якнайшвидшої комерціалізації "батареї на бруді".

Источник: focus.ua

[Taras_777]

Історія Інтернету: як він з’явився і яким чином розвивався

Інтернет вже давно став рушійним фактором трансформації – як на індивідуальному рівні, так і на рівні цілого суспільства. Низка головних віх його розвитку у формі інновацій позначила шлях нашого розвитку у цьому тисячолітті.

Спойлер   :

Історія Інтернету, як заведено вважати, почалася у 1957 році в історичному контексті холодної війни, яка розділила світ на два блоки, очолювані Радянським Союзом і Сполученими Штатами. Того року СРСР запустив у космос перший штучний супутник Землі – «Спутник-1». У відповідь на це американці створили Інтернет. У 1958 році американці створили при Міністерстві оборони Агенцію перспективних дослідницьких проєктів (ARPA). В агенції працювало приблизно 200 талановитих вчених, які зосередилися на створенні мережі, здатної забезпечити зв’язок між декількома комп’ютерами, розташованими в різних місцях.

Arpanet. Перші кроки в історії Інтернету
У 1961 році Леонард Клейнрок представив в MIT свою теорію комутації пакетів. В її основі лежала ідея щодо розподілу всієї інформації, що виходить з того чи іншого пристрою, на невеличкі блоки, які значно легше передавати через канали зв’язку. Він назвав ці блоки пакетами. Наступного року Пол Беран представив систему зв’язку, яка була захищена від зовнішніх атак завдяки тому, що об’єднані в неї комп’ютери були підключені через децентралізовану мережу. Таким чином, навіть в разі знищення одного з вузлів решта могла лишатися цілком працездатною.

Пізніше, в 1965 році, вдалося з’єднати за допомогою телефонної лінії два комп’ютери: один був розміщений в Массачусетсі, а інший – у Каліфорнії. Щоправда, ця мережа виявилася не надто працездатною. Великий прорив стався в 1969 році завдяки Майклу Елі, якому вдалося з’єднати комп’ютер Каліфорнійського університету з комп’ютером Стенфордського науково-дослідного інституту. Невдовзі до мережі приєдналися ще чотири університети, і цю систему було названо словом Arpanet.

Яким чином Arpanet перетворився на Інтернет?
Це сталося у 1983 році. Міністерство оборони США вирішило додати у свою мережу протокол TCP/IP, після чого мережу було перейменовано на Arpanet Internet, а згодом від цього словосполучення залишилося лише слово «Internet» – Інтернет.

Кількома роками пізніше, у 1989, Тім Бернерс Лі додав в мережу три нові «інгредієнти»: HTML, HTTP і програму, що отримала назву Web-браузер. Таким чином, було закладено базис для створення вебсторінок. Ще за рік народився Інтернет у звичному для нас вигляді – його було запущено як закриту мережу для «внутрішнього користування» в межах CERN – Європейського центру ядерних досліджень у Швейцарії. І, врешті-решт, у 1991 році Інтернет став доступним широкому загалу.

Якими були найважливіші віхи в розвитку Інтернету у перші роки його існування?
Протягом 1990-х років історія Інтернету була позначена багатьма важливими віхами, які змінювали одна одну у шаленому темпі. Наприклад, у 1990 році було розроблено перший телефонний модем, який полегшив усім нам доступ до Інтернету. Також з’явився перший провайдер цієї послуги, а Arpanet припинив своє існування.

У 1991 році завдяки протоколам Всесвітньої павутини, написаним Тімом Бернерсом Лі та розробленим ним стандартам вдалося створити першу вебсторінку. Також з’явилася перша у світі пошукова система під назвою Gopher і було створено першу вебкамеру. Але, напевно, однією із найважливіших інновацій стала поява стандарту mp3 – формату компресії файлу, який дозволяв передавати звук без втрати якості. Це, безсумнівно, стало справжньою революцією для музичної індустрії.

У 1993 році з’явився перший графічний браузер – Mosaic. До того часу для навігації в Інтернеті була потрібна комп’ютерна грамотність, оскільки потрібно було вводити текст, а вся система була не зовсім зрозумілою інтуїтивно. Невдовзі у першого графічного браузера з’явилися конкуренти – наприклад Netscape Navigator, народжений у 1994 році.

У 1996 році HoTMaiL запустив першу службу вебпошти. Великі літери у слові HoTMaiL були даниною стандарту HTML, який і зробив можливим запуск цієї першої у світі онлайн-служби електронної пошти.

І цей короткий огляд історії Інтернету був би неповним без згадки про появу у 1998 році пошуковика Google, оскільки він змінив в революційний спосіб пересування мільйонів користувачів Інтернетом і донині залишається великою пошуковою системою.

Яким чином Інтернет змінив життя людей?
У 1990-х роках джерелом великих змін стали три важливих фактори. З одного боку, це був розвиток певних систем шифрування – таких як SSL. Це, зокрема, гарантувало безпеку фінансових операцій. У результаті це сприяло народженню таких комерційних гігантів, як eBay та Amazon, що започаткувало нову форму бізнесу.

Порушення безпосередності. Ця віха була пов’язана із поширенням новин, які пролили світло на любовну інтрижку між Монікою Левінські та Біллом Клінтоном. Ця новина з’явилася в мережі раніше, ніж у традиційних друкованих ЗМІ. Це підвищило обізнаність про безпосередність, яка мала переважати в суспільстві, про демократизацію інформації, а також про можливе маніпулювання нею та можливості її безпрецедентного поширення.

І, нарешті, варто згадати появу соціальних мереж, які породили дихотомію між посиленням індивідуалізму та більш інтенсивною комунікабельністю, ніж у фізичному вимірі. Інтернет справді кардинально змінив нас.

Якими є останні інновації?
Сьогодні ми багато говоримо про Інтернет речей або IoT, аналіз даних або Big Data, штучний інтелект і віртуальну, доповнену або змішану реальність. Важливість останніх інновацій впливає на нас у суспільній чи професійній сфері, а також у приватній сфері, вдома.

Насправді історія розвитку Інтернету була інтенсивною, трансформаційною та відбувалася дуже швидкими темпами та стала рушієм інновацій та прогресу в суспільстві – з усіма його світлими й темними гранями.

https://mediasat.info/uk/2023/11/23/istoriya-internetu-yak-vin-zyavyvsya-i-yakym-chynom-rozvyvavsya/

[Taras_777]

Исследование: ИИ лишит работы не так уж и много людей

Исследователи из Лаборатории компьютерных наук и искусственного интеллекта Массачусетского технологического института (CSAIL) выдвинули мнение, что предстоящий прорыв в области ИИ может произойти медленно и не так уж драматично.

По словам исследователей, люди всё ещё остаются более экономически целесообразным вариантом по сравнению с развёртыванием и обслуживанием систем ИИ для автоматизации задач. В своём исследовании учёные стремились выйти за рамки того, что они называют «сравнениями на основе задач», и оценить вероятность того, что ИИ будет выполнять определённые задачи, а предприятия действительно заменят живых работников на бездушные машины.

В пример они приводят пекаря. Он тратит около 6% своего времени на проверку качества продуктов питания — и это та, задача, которую можно автоматизировать. Пекарня, в которой работают пять человек, зарабатывающих 48 000 долларов в год, могла бы сэкономить 14 000 долларов, если бы автоматизировала проверку качества продуктов питания, но, по оценкам исследователей, развёртывание базовой системы искусственного интеллекта, созданной с нуля, обойдётся в 165 000 долларов США, а её обслуживание — в 122 840 долларов США в год.

«Мы обнаружили, что только 23% заработной платы, выплачиваемой людям за выполнение задач машинного зрения, было бы экономически привлекательно автоматизировать с помощью ИИ. Люди по-прежнему остаются лучшим экономическим выбором для выполнения этих частей работы», — сказал соавтор исследования.

Учёные подытоживают, что опасения о потере рабочих мест из-за ИИ могут быть преувеличены и что значительная замена рабочих мест может занять несколько лет или даже десятилетий. Исследование также подчёркивает важность экономических факторов по сравнению с чисто техническими возможностями в определении темпа автоматизации, основанной на ИИ.

[astraA4]

На данный момент в Антарктиде нет постоянного населения, однако здесь расположены исследовательские и научные станции, на которых проживает около 1000 человек. Море Уэдделла, которое омывает Антарктиду, является самым чистым морем в мире.



Правовой статус В соответствии с конвенцией об Антарктике, подписанной 1 декабря 1959 года и вступившей в силу 23 июня 1961 года, Антарктида не принадлежит ни одному государству. Разрешена только научная деятельность.

[Taras_777]

Полу Маккартні повернули його першу гітару, вкрадену пів століття тому

Британському співаку й композитору, одному із засновників гурту The Beatles Полу Маккартні повернули його першу бас-гітару. Інструмент у нього вкрали ще 1972 року

Спойлер   :

Про це повідомили на сторінці міжнародної ініціативи The Lost Bass, створеної для пошуку гітари.

Німецький виробник Karl Hofner підтвердив справжність знайденої бас-гітари Маккартні, це модель Hofner 500/1 1961 року.

"Після запуску проєкту Lost Bass повернуто бас-гітару Höfner 500/1 1961 року Пола, вкрадену в 1972 році. Hofner засвідчив справжність гітари. Пол неймовірно вдячний усім, хто брав участь у пошуках", – йдеться в заяві, опублікованій на сайті Маккартні.

Проєкт The Lost Bass шукав гітару з 2018 року.

Бас-гітару викрали із фургона в ніч на 10 жовтня 1972 року в районі Ноттінг-Хілл у Лондоні. Завдяки детективній роботі The Lost Bass з'ясували, хто саме вкрав інструмент. А відтак отримали інформацію про те, що злодій продав його власнику пабу в районі Ноттінг-Хілл.

Після кількох років марних пошуків 2023-го у справі стався прорив. До проєкту приєдналися журналіст Скотт Джонс і телепродюсер Наомі Джонс, а про пошуки гітари розповіла The Sunday Telegraph.

Після повідомлень у ЗМІ до ініціаторів проєкту почали надходити повідомлення з усього світу, свою допомогу запропонували близько 600 людей.

Завдяки розголосу хтось із мешканців багатоповерхового будинку на південному узбережжі Англії згадав про стару бас-гітару, яка була на горищі. Діставши її, вони зрозуміли, що це за гітара. І вже через кілька днів її повернули Полу Маккартні.

Гітара була в оригінальному чохлі, на ній можна грати, хоча інструмент потребує незначного ремонту.

Пол Маккартні купив гітару в Гамбурзі 1961 року приблизно за 30 фунтів стерлінгів. Через кілька років гітара стала резервним басом, але музикант використовував її до розпаду The Beatles.