У цьому токійському кафе вас обслуговують роботи. Але найважливіше — не роботи. А люди, які стоять за ними.
У районі Ніхонбасі в Токіо працює незвичайне DAWN Avatar Robot Cafe ver.β.
На перший погляд здається, що це чергова японська історія про майбутнє: робот зустрічає гостей, розмовляє, приймає замовлення, під’їжджає до столика й приносить напої.
Але є одна деталь, яка повністю змінює сприйняття цього місця:
це не штучний інтелект.
Кожним таким роботом дистанційно керує реальна людина — іноді з дому, іноді навіть із лікарняної палати. Сам OryLab особливо наголошує: OriHime — не автономні ШІ-офіціанти, а «аватари», через які люди можуть бути присутніми там, куди фізично не можуть прийти.
Серед так званих «пілотів» є люди з БАС, спінальною м’язовою атрофією, м’язовою дистрофією, травмами спинного мозку та іншими станами, через які їм складно або неможливо регулярно виходити з дому. Є й люди, обмежені в пересуванні через інші життєві обставини.
І вони не просто натискають кілька кнопок.
Вони працюють.
вітають гостей
приймають замовлення
керують роботами в залі
розмовляють із відвідувачами
допомагають подавати замовлення
жартують, знайомляться й створюють ту саму атмосферу, заради якої люди повертаються до улюблених кафе.
Саме тому в DAWN їх називають не операторами, а пілотами.
Бо робот — лише тіло на відстані.
Особистість залишається людською.
Постійна експериментальна кав’ярня відкрилася в Токіо у червні 2021 року після кількох років тестових проєктів OryLab. Перший експеримент DAWN ще у 2018 році починався всього з десяти пілотів.
А тепер подивіться, наскільки виросла ця ідея.
За актуальними даними OryLab, у програмі вже 115 пілотів, а кафе приймає приблизно 60 000 відвідувачів на рік. Ще не так давно мова йшла про близько 70 пілотів — проєкт продовжує розширюватися.
І технологія тут справді вражає.
Великий OriHime-D має висоту близько 120 сантиметрів. Він оснащений камерою, мікрофоном і динаміком, може пересуватися, повертатися, переносити нескладні предмети, а у верхній частині його корпусу працюють 14 моторизованих суглобів, які допомагають передавати рухи й жести людини.
А для людей, які майже не можуть рухати руками, OryLab створив систему OriHime Eye.
Вона використовує відстеження погляду.
Тобто в окремих випадках людина може взаємодіяти з комп’ютером і керувати своїм цифровим «тілом», використовуючи рухи очей.
Просто уявіть.
Людина фізично не може вийти з кімнати.
Але в цей момент за сотні кілометрів від неї хтось заходить у кафе.
Робот повертає голову.
І звучить:
«Добрий день! Радий вас бачити».
Клієнт відповідає.
Починається розмова.
І на кілька хвилин відстань, хвороба та фізичні обмеження перестають визначати, хто може працювати, знайомитися з людьми й бути частиною суспільства.
І саме тому DAWN — це насправді не історія про роботів.
Це історія про самотність.
Місія OryLab сформульована дуже прямо: їхній противник — самотність, а технології мають допомагати людям залишатися частиною суспільства навіть тоді, коли фізично пересуватися вони не можуть.
У звичайному світі ми часто говоримо людині:
«Ти не можеш прийти на роботу».
У DAWN поставили інше запитання:
«А що, якщо робота зможе прийти до тебе?»
І раптом проблема виглядає зовсім інакше.
Людині не обов’язково навчитися ходити.
Не обов’язково «подолати» свою інвалідність.
Не потрібно перетворюватися на когось іншого, щоб бути корисною.
Іноді достатньо змінити середовище.
Створити інструмент.
Дати доступ.
І перестати плутати фізичне обмеження з відсутністю здібностей.
Бо можливість працювати — це не тільки зарплата.
Це момент, коли хтось звертається до тебе по імені.
Коли чекає твоєї зміни.
Коли сміється з твого жарту.
Коли після кави говорить:
«Дякую. Було приємно з вами познайомитися».
І ти знову відчуваєш:
я не спостерігаю за життям збоку. Я беру в ньому участь.
Можливо, саме так і має виглядати справжня інклюзія.
Не змушувати людину будь-якою ціною пристосовуватися до світу.
А трохи перебудувати світ, щоб у ньому знайшлося місце для кожного.
Іноді майбутнє — це не робот, який замінює людину.
Іноді майбутнє — це робот, який повертає людині можливість бути поруч.
На перший погляд — звичайне випускне фото військових. Два ряди, прапор, форма, серйозні обличчя…
А потім помічаєш одну маленьку деталь:
УСІ ВОНИ СИДЯТЬ ПІД ВОДОЮ.
Це не фотомонтаж і не кадр із фільму.
У 2022 році випускники курсу водолазів-підривників та офіцерів-водолазів Королівського військово-морського флоту Канади вирішили, що після року складної підготовки звичайне фото на суші буде для них надто… звичайним.
Тому стільці, прапор і всю «випускну церемонію» перенесли на дно басейну.
Фото зробили у Fleet Diving Unit (Pacific) в Ескваймолті, Британська Колумбія. На офіційному сайті ВМС Канади цей кадр і сьогодні згадується серед матеріалів про підготовку Clearance Divers.
А далі почалося найцікавіше.
Виявилося, що професійні водолази чудово почуваються під водою… але посадити їх нерухомо на стільці — зовсім інша справа.
Вони постійно починали спливати.
Щоб залишатися на дні, учасники поклали в кишені приблизно по 8 фунтів — близько 3,6 кг — додаткової ваги.
Якщо хтось усе одно повільно піднімався вгору, сусід міг просто притиснути його назад до стільця.
А тепер уявіть, наскільки складно було отримати кадр, на якому всі одночасно дивляться в камеру.
Інструктори в першому ряду могли зробити вдих через дихальне обладнання, яке знаходилося під стільцями.
А курсанти позаду…
просто затримували дихання.
Один із учасників, Sailor 1st Class Tajoniel Forbes, пояснював, що коли всі нарешті займали потрібні місця, у фотографа залишалося буквально 5–10 секунд, перш ніж хтось уже не міг більше затримувати дихання і мусив піднятися.
Фотографувала групу Valerie LeClair, військова фотографка та сама кваліфікована водолазка.
І навіть їй знадобилося кілька спроб.
За даними канадського військово-морського видання Lookout, група тричі заново вибудовувала сцену. А фінальне зображення було складене щонайменше з п’яти кадрів, щоб отримати фотографію, де всі дивляться правильно, очі відкриті, а потік бульбашок не приховує обличчя.
Тобто фотографія, яка виглядає абсолютно спокійною, насправді була створена приблизно так:
«Не спливай!»
«Тримай мене!»
«Не дихай!»
«Дивись у камеру!»
«ШВИДКО, ЗНІМАЙ!»
Але за цим веселим кадром стоїть підготовка, яка зовсім не викликає сміху.
Протягом попередніх 12 місяців курсанти тренувалися в різну погоду, відпрацьовуючи занурення, рятувально-підйомні роботи та роботу з вибухівкою. Випуск відбувся 8 вересня 2022 року, після чого фахівців направили до підрозділів Fleet Diving Unit на тихоокеанському та атлантичному узбережжях Канади.
І це не просто «дуже хороші водолази».
Канадські Clearance Divers — висококваліфіковані військові спеціалісти, яких готують для:
пошуку та знешкодження вибухонебезпечних предметів;
протимінних операцій;
підводних пошукових робіт;
ремонту й інженерних робіт під водою;
роботи зі спеціальними дихальними системами, підводним сонаром та іншим обладнанням.
ВМС Канади зазначають, що ці фахівці можуть працювати не лише під водою: вони є єдиними спеціалістами зі знешкодження бомб у Канадських збройних силах, яких навчають працювати як із сухопутними боєприпасами, так і з морською зброєю. Їхні підрозділи також регулярно залучають до операцій із вибухонебезпечними предметами.
Є ще одна деталь, яка робить цей випуск особливим.
Під час навчання курсанти опанували підводне різання та зварювання і використали ці навички, щоб власноруч створити металеву статую Кракена.
Її встановили на території підрозділу.
Після цього група отримала відповідне прізвисько —
«Kraken».
І тепер подивіться на їхнє випускне фото ще раз.
За спокійними обличчями стоїть рік тренувань.
За акуратно виставленими стільцями — люди, які борються з плавучістю.
За відсутністю бульбашок — секунди затриманого дихання.
А за кумедною фотографією — професія, у якій одного дня доведеться спускатися під воду не заради красивого кадру, а щоб знайти міну, знешкодити боєприпас або виконати небезпечну операцію там, куди більшість людей ніколи не ризикнула б зануритися.
Мабуть, саме тому це одне з найкращих випускних фото: воно не просто показує, хто вони. Воно показує світ, у якому вони навчилися працювати.
І після всього пережитого вони точно заслужили право трохи повеселитися.
А тепер чесно: скільки секунд вам знадобилося б, щоб зрозуміти, що з цим «звичайним» фото щось не так?
Начало
Вход
Регистрация