ЭТО ИНТЕРЕСНО!

[Taras_777]

Транспорт Станиславова.

На вулицях міста автомобілі з'явилисьу перші роки ХХстоліття. За спогадами старожилів, першими власниками авто були поміщик граф В. Дзедушицький, фабриканти Ф. Ліберман і Я. Маргошес. Перша згадка про таксі в місті належить до травня 1912 року. Тоді місцевому підприємцеві В. Сівінському магістрат надав концесію на відкриття двох маршрутів для легкових таксі. В. Сівінський поширював послуги й надалі. Наступного, 1913 року вже існували такси денна і нічна (натретину вища). Машина перевозила трьох пасажирів. Розрахунок уже тоді здійснювали за таксометром. Таксі можна було замовити телефоном, номер якого легко запам'ятовувався, - 1-23. До створення бензоколонок було ще далеко, бензин купували... в аптеках.
У квітні 1914 року і рада міста обзавелася автомобілем. Це було вантажне авто потужністю 40 к.с. і вантажопідйомністю 3,6 тонни. У 1925році, вже за польських часів, перший кілометр проїзду на таксі коштував 1 зл., кожні наступні 250 м - 20 грош. Проїзд, приміром, від готелю «Уніон» (нині бізнес-центр «Київ») до вокзалу коштував 1 зл. 40 гр.
Міська влада вважала, що самоходи їздять занадто швидко, тому впроваджувала обмеження. У 1925 році по Липовій вулиці (Шевченка) та по вул. Голуховського (Чорновола) можна було рухатися зі швидкістю не вище 6 км/год. За порушення - штраф 500 зл., або 2 місяці в'язниці. Того ж року інженер Крауш і К° відкрили «Теоретичний і практичний курс водіння самоходів» для підготовки водіїв. У 1932 році на підставі розпорядження воєводи настало «пом'якшення» обмежень. Швидкість руху відтоді не могла перевищувати 25 км/год. Частину Липової вулиці біля парку вперше в історії міста закрили для руху. За порушення - штраф 1000 зл., або арешт до 6-ти тижнів, або обидві кари разом. На початок 1934 року в Станиславівському воєводстві було всього 150 легкових машин, 68 таксі, 30 автобусів, 28 вантажівок, 78 мотоциклів. Автобусний руху у місті впровадили 1938 року. Міжміські автобуси (тоді вони називалися омнібусами) впроваджені значно раніше, в 1910-х роках, перед війною. Одні з перших - на маршрутах Коломия - Кути, Станиславів - Солотвин, куди не було залізниць.
Першоджерело: Головатий М. “Етюди старого Станиславова”.

[Taras_777]

Цей знімок зробили у квітні 1985 року на висоті майже 15 кілометрів над Ірландським морем.

На ньому — легендарний пасажирський літак Concorde, який летить швидше за звук. Його швидкість у той момент становила приблизно 2170 км/год — майже 2 Маха.
Найдивовижніше те, що маленький винищувач зміг наздогнати надзвуковий лайнер і кілька хвилин летів поруч із ним на тій самій швидкості.
Саме тоді пілот винищувача зробив кадр, який згодом став історичним.
Вважається, що це єдина фотографія Concorde під час польоту на надзвуковій швидкості.
На задньому плані видно сонце, а небо здається значно темнішим, ніж ми звикли бачити з землі. На такій висоті повітря вже набагато розрідженіше, тому денне небо має майже космічний відтінок.
А ще на фото можна помітити легкий вигин горизонту.
Це не просто знімок літака.
Це момент, коли інженерія, швидкість і людська сміливість зустрілися на межі неба й космосу.
Concorde був не просто транспортом.
Він був символом епохи, коли люди вірили, що майбутнє можна наздогнати — навіть на швидкості звуку.

Ми звикли сміятися із забобонів.
«Не свисти в хаті», «не плюй у вогонь», «чорна кішка — до біди»…
Але мало хто замислюється, що більшість цих речей народилися не через «темряву», а через багатовіковий досвід виживання наших предків.
Колись вогонь був центром життя.
Він грів, захищав, годував.
Тому плюнути у вогонь означало образити те, від чого залежало життя родини.
Чорна кішка асоціювалася з ніччю та невідомістю — а ніч у давньому світі була реально небезпечною.
Прикмети про погоду, тварин, місяць чи рослини були не «магією», а народною системою спостережень, яка допомагала хліборобам вижити.
Наші предки не мали супутників, метеостанцій чи медицини.
Тому створили власний кодекс виживання — через символи, застереження й обряди.
І найдивовижніше те, що частина цих вірувань пережила тисячоліття.
Ми досі:
— стукаємо по дереву,
— боїмося розсипати сіль,
— мовчимо на порозі,
— інстинктивно шануємо вогонь.
Навіть якщо не віримо — пам’ять культури живе в нас.
Забобони — це не просто «дивні звички».
Це уламки дуже давнього світу, у якому жили наші предки.
І, можливо, саме через такі дрібниці ми відчуваємо з ними зв’язок навіть через сотні поколінь.

[Taras_777]

А вы знали, верблюды могут нести огромную ношу и сохранять при этом среднюю скорость около 12 км/ч в течение 18 часов...
При этом максимальная скорость ненагруженного верблюда достигает 60 км/ч. Для сравнения, беговая лошадь развивает 65 км/ч.
В гонках на песке верблюдам нет равных по скорости.

В 1901 году в Нью-Йорке впервые в мире зарегистрировали номерной знак для автомобиля!
К 1918 году данная процедура стала обязательной во всех штатах. Чуть медленнее вводились водительские удостоверения - только 39 штатов к 1935 году сделали этот документ обязательным.

А вы знали, что французы (а потом и почти весь остальной мир) привыкли говорить "Уйти по-английски" о тех, кто покинул вечеринку и не попрощался?
Но вот, что интересно: англичане говорят "уйти по-французски". И первее так начали выражаться именно в Англии.
Началось во времена войны 1756-1763 годов. Французские военнопленные содержались в столь мягких условиях, что даже могли свободно передвигаться и покидать место своего содержания.
Вот так. Уйти по-французски...

Первое яйцо Петра Карла Фаберже было изготовлено для русского царя Александра lll и подарено его жене в 1885 году.
Яйцо также называют куриным яйцом. Оно было сделано из золота и белой эмали. Внутри яйца был золотой желток, внутри которого была золотая курица. Глаза курицы были сделаны из рубинов. Золотая курица скрывала миниатюрную корону, а в центре висело крошечное рубиновое яйцо.
На сегодняшний день корона и рубиновое яйцо утерены.

[Taras_777]

А вы знаете, когда была изобретена автоматическая коробка передач?
Первая автоматическая трансмиссия с использованием гидравлической жидкости была придумана в 1932 двумя бразильскими инженерами ХосеБраз Арарипе и Фернандо Леди Лемос.
Прототип и патенты были проданы компании Дженерал Моторс, которая в 1940 грду выпустиоа Олдсмобил с трансмиссией "Гидра-Матик".

Летняя олимпиада

Доподлинно неизвестно, когда именно возникли Олимпийские игры, но старейшему упоминанию о них около 2800 лет.

Своим названием соревнования обязаны древнегреческому поселению — Олимпии, где в общей сложности было организовано 293 Олимпиады.

В последний раз по-настоящему золотые медали были завоеваны в 1912. В наши дни победители получают медали, в состав которых входит в основном серебро (93%), а также медь (6%) и золото (всего 6 грамм).



Цвета Олимпийских колец не соответствуют определенным континентам. Все вместе они представляют собой народы Земли. И по крайней мере один из этих цветов присутствует на каждом флаге стран-участниц Олимпиады.



В 1932 году в Летние Олимпийские игры были включены такие дисциплины, как архитектура, живопись, музыка, литература, скульптура и графика.
Самым молодым олимпийцем был греческий гимнаст Димитриус Лонрдас, который участвовал в играх с 1896 года. На тот момент ему было всего 10 лет. А самым пожилым был стрелок из Швеции, Оскар Сванн. В 1920 году на играх в Антверпене, ему было 72 года.



В США Олимпийские игры проходили чаще, чем в какой-либо другой стране.
Эфиопский спортсмен Абебе Бикила пробежал марафон в 1960 году в Риме босиком и получил золотую медаль.



На Олимпиаде в Амстердаме в 1928 г. австралийский гребец Генри Пирс остановил лодку, чтобы дать проплыть семье уток. Несмотря на то, что он задержался на несколько секунд, благодаря чему его обогнал французский спортсмен, он все равно завоевал золотую медаль в этом соревновании.



Гандбол считается одним из древнейших видов спорта: упоминания о нём есть в «Одиссее» Гомера.



В конном спорте мужчины и женщины соревнуются вместе.
Современные Олимпийские игры были отменены всего три раза. В 1916 году летние Олимпийские игры в Берлине были отменены из-за Первой мировой войны. В 1940 году летние Олимпийские игры в Хельсинки, а также в 1944 году летние Олимпийские игры в Лондоне были отменены из-за Второй мировой войны.
Олимпийские игры никогда не проводились на Африканском континенте

[Taras_777]

Камера спостереження на даху в Лімі (Перу) зафіксувала неймовірний момент співчуття між двома тваринами. На бетонному даху лежав виснажений сірий кіт — настільки слабкий і худий, що майже не міг рухатися.
Близько восьмої ранку поруч приземлилася ворона зі шматочком хліба в дзьобі. Але замість того, щоб з’їсти його самій, пташка обережно поклала хліб перед котом і відійшла вбік, дозволяючи йому поїсти. Протягом наступної години ворона поверталася ще кілька разів, щоразу приносячи нову їжу й терпляче чекаючи, поки кіт повільно їв.
Наступного дня сусід знову побачив кота на даху, а поруч — ту саму ворону. Здавалося, між ними виник особливий тихий зв’язок. Їхня взаємодія виглядала як справжній прояв турботи та природної доброти.
Згодом кота забрали до ветеринарної клініки на лікування та відновлення. Але, попри це, ворона продовжувала прилітати щоранку з їжею, ніби не хотіла залишати свого крихкого друга.
Ця рідкісна й зворушлива історія нагадує: співчуття може проявлятися у найнесподіваніших місцях — навіть у світі тварин.

Почему Оранжевая река не оранжевая?

Голландские колонисты дали крупной реке в Южной Африке название Oranjerivier — в честь принца Вильгельма V из Оранской династии, нидерландского штатгальтера. Однако в русском языке закрепилась неудачная калька по цветовому значению слова oranje: реку традиционно называют Оранжевой, хотя цвет воды в ней вполне обычный.

В каком фильме нашли совпадения с альбомом Pink Floyd «Тёмная сторона Луны»?

Среди фанатов Pink Floyd распространился необычный способ смотреть классический фильм «Волшебник страны Оз»: запускать его одновременно с альбомом «The Dark Side of the Moon». Возникающие кажущиеся совпадения получили название «Тёмная сторона радуги». Например, строка «No one told you when to run» в песне «Time» совпадает с моментом побега Дороти из дома, голосовое и музыкальное напряжение в «The Great Gig in the Sky» нарастает и стихает почти в такт сцене с торнадо, а «Brain Damage» совпадает с кадрами со Страшилой, мечтающим получить мозги. Музыканты отрицали, что синхронизация была задумана заранее, а звукорежиссёр Алан Парсонс добавлял, что в студии тогда даже не было оборудования для показа видеокассет.

[Taras_777]

Його покинули немовлям. Він створив Apple у гаражі. Потім його вигнали з власної компанії. Роками він заперечував існування своєї доньки. А пішов із життя у 56 років після рішення, яке досі викликає суперечки у світі медицини.
Це не красива казка про генія.
Це дуже людська історія.
Складна. Болісна. Справжня.
24 лютого 1955 року. Сан-Франциско.
Стів Джобс народився у молодої студентки, яка не могла залишити дитину через тиск родини. Хлопчика віддали на всиновлення.
Його прийомними батьками стали Пол і Клара Джобси — звичайна робітнича сім’я без великих статків і дипломів престижних університетів.
Стів із дитинства знав, що його всиновили.
Пізніше він говорив, що це одночасно змушувало його почуватися і “покинутим”, і “особливим”.
У школі він познайомився зі Стівом Возняком — тихим генієм електроніки. Разом вони почали збирати комп’ютери в гаражі.
У 1976 році народилася Apple.
Уже через кілька років молодий хлопець із довгим волоссям і шаленими амбіціями став мультимільйонером.
Але за успіхом ховалася дуже непроста людина.
У 1978 році його дівчина народила доньку Лізу. Джобс довго заперечував батьківство — навіть після тесту ДНК.
Тим часом мати дитини жила на державну допомогу, поки він володів мільйонами.
У компанії Apple його одночасно боялися й захоплювалися ним.
Він міг надихнути команду створити неможливе.
І так само легко — принизити людину одним реченням.
Працівники навіть називали його здатність переконувати “полем викривлення реальності”.
У 1985 році сталося немислиме:
Стіва Джобса вигнали з Apple — компанії, яку він сам створив.
Йому було лише 30.
Пізніше він скаже:
«Тоді це здавалося катастрофою. Але згодом я зрозумів — це було найкраще, що могло зі мною статися».
Він створив нові компанії.
Купив студію Pixar.
Повернувся в Apple.
І змінив світ iPhone, iPod та MacBook.
Та найважче чекало попереду.
У 2003 році лікарі виявили у нього рідкісну форму пухлини підшлункової залози — одну з небагатьох, яку можна було лікувати операцією.
Медики наполягали діяти швидко.
Але Джобс відмовився.
Майже дев’ять місяців він намагався боротися з хворобою альтернативними методами: спеціальними дієтами, духовними практиками та нетрадиційними підходами.
Лише потім він погодився на операцію.
Але дорогоцінний час уже було втрачено.
5 жовтня 2011 року Стіва Джобса не стало.
Йому було 56 років.
За словами рідних, його останні слова були дуже короткими:
«О, вау.
О, вау.
О, вау».
І світ досі сперечається:
що саме побачив або відчув чоловік, який усе життя прагнув контролювати майже кожну деталь?
Можливо, ця історія не про технології.
А про те, що навіть найгеніальніші люди залишаються людьми:
зі страхами,
помилками,
болем,
его
і спробами знайти себе.

Чи знали Ви, що інуїти північної Гренландії користувалися залізом ще задовго до появи печей, шахт і металургії?
І джерело цього металу буквально впало їм із неба.
Посеред крижаних просторів Гренландії лежав величезний метеорит Кейп-Йорк — гігантський шматок космічного заліза, який місцеві називали Іннаанганек.
У місці, де майже не було дерев, каменю для обробки чи будь-яких покладів металу, цей метеорит став справжнім скарбом для виживання.
Інуїти не плавили залізо так, як це робили в інших цивілізаціях.
Вони брали уламки метеорита й годинами вибивали з них ножі, гарпуни та ріжучі інструменти просто камінням — методом холодного кування.
Без вогню.
Без печей.
Без майстерень.
Лише лід, каміння й шматок металу, який прилетів із космосу.
Археологи пізніше підтвердили:
багато стародавніх інструментів інуїтів були зроблені саме з цього метеоритного заліза.
Фактично вони не створювали метал.
Вони приручали космічну породу.
І це залізо було настільки цінним, що впливало навіть на те, де люди будували свої поселення.
У 1818 році інуїти розповіли британському досліднику Джону Россу про “місце, де лежить залізо”. Але через сувору погоду він так і не зміг дістатися туди.
Пізніше дослідник Роберт Пірі все ж знайшов метеорит — саме завдяки інуїтським провідникам.
Деякі його величезні уламки згодом перевезли до музеїв.
Але найцікавіше в цій історії навіть не сам метеорит.
А те, що люди посеред льодів і темряви змогли перетворити шматок космосу на інструменти для життя.
Іноді історія людства — це не про великі імперії.
А про людей, які навчилися виживати там, де, здавалося б, вижити неможливо.

Його миють цілий рік, і все одно не встигають
Бурдж-Халіфа є найвищою спорудою на планеті, і підтримання її чистоти є окремим інженерним завданням.
На вежі встановлено понад 24 000 скляних панелей, для миття яких спеціалізована бригада витрачає приблизно 3 місяці постійної роботи.
Однак є одна особливість.
Коли 1 повний цикл прибирання завершується, вже настає час починати наступний, тому процес очищення триває цілорічно без перерв.
Причини складності такі:
• скло швидко покривається пилом і піском із пустелі
• висота понад 800 метрів ускладнює доступ
• застосовується складна система підвісних конструкцій та платформ
• необхідні висока точність і безпека
Працівники буквально спускаються фасадом, виконуючи роботу на екстремальній висоті, що робить цю професію однією з найбільш незвичайних у світі.

[Taras_777]

Під час масштабних розкопок для будівництва підводного залізничного тунелю в Стамбулі археологи знайшли пару жіночих сандалій із грецьким написом, який зберігся донині:
“Носи на здоров’я, пані, носи в красі та щасті”.
Ця знахідка стала частиною величезної колекції артефактів, виявлених під час реалізації проєкту Marmaray, що з’єднав європейську та азійську частини Стамбула. Археологи підняли із землі понад 60 тисяч предметів — серед них затонулі кораблі, людські скелети та сліди ніг віком близько 8500 років. Але саме ці сандалії особливо вразили дослідників своєю людяністю й теплом.
Ймовірно, вони належали візантійській жінці небагатого походження, а напис був призначений лише для неї — як маленьке особисте побажання краси, щастя й добробуту.
Візантія була продовженням Римської імперії на Сході, а її столиця Константинополь — сучасний Стамбул — вважалася одним із найбагатших і найважливіших міст світу. Червоне взуття мали право носити лише представники імператорської родини, однак жіночі сандалії часто оздоблювали кольорами, візерунками й декоративними деталями.
Ця знахідка нагадує про дивовижну річ: навіть у величезній імперії, серед галасливих ринків, кораблів і тисяч незнайомців люди залишали одне одному дуже прості й теплі послання — на речах, які супроводжували їх у повсякденному житті.

Українка Ірина Галай знову увійшла в історію світового альпінізму.
Вона здійснила успішне сходження на Макалу — п’яту за висотою вершину планети (8 485 м) і одну з найнебезпечніших гір світу. На вершину альпіністка підняла тризуб з Азовсталі — як символ незламності України.
 Макалу розташована на кордоні Непалу та Китаю, лише за 22 кілометри від Евересту. І тут є дуже символічний збіг:
рівно 10 років тому — 20 травня 2016 року — Ірина Галай стала першою українкою, яка підкорила Еверест.
Тоді про неї заговорив увесь світ.
А сьогодні вона продовжує піднімати український прапор там, де більшість людей не може навіть дихати.
І це вже третє її сходження на восьмитисячник під час повномасштабної війни.
 У квітні 2024 року Ірина здійснила сходження на Аннапурну — одну з найсмертоносніших вершин світу.
Своє сходження вона присвятила ЗСУ та понад 60 тисячам українок, які служать у Силах оборони.
 А вже 18 квітня 2026 року українка підкорила Дхаулагірі — сьому вершину планети.
І туди вона теж підняла тризуб з Азовсталі.
 Ірина зізнається: на кожну вершину вона завжди бере із собою частинку України.
Прапор.
Тризуб.
Українські символи.
Навіть на висоті понад 8 тисяч метрів Україна поруч із нею.
 Але мало хто усвідомлює, через що проходять альпіністи на таких висотах.
Це так звана “зона смерті”.
Там критично мало кисню.
Організм буквально починає повільно згасати:
кров густіє,
мозок працює гірше,
зростає ризик набряку легень, мозку та втрати свідомості.
Температура опускається до -40°C,
а вітер може перевищувати 100 км/год.
Один неправильний крок — і другого шансу вже може не бути.
Саме тому сходження Ірини — це не просто спорт.
Це витривалість на межі людських можливостей.
Ірина Галай — не просто альпіністка.
Це жінка, яка буквально несе Україну на вершини світу.
Туди, де:
немає кисню,
де смертельно небезпечно,
але навіть там майорить синьо-жовтий прапор.