Назад в прошлое...

[Taras_777]

👵🏻👴🏻 « Не чіпайте тих, кому за п’ятдесят »
Серйозно — це не просто інше покоління. Це справжні виживші.
Міцні, як учорашній хліб 🍞, швидкі, як бабусині капці 🩴, що летіли в потилицю з хірургічною точністю.
У п’ять років вони вже вміли «читати» настрій мами по звуку каструлі на плиті.
У сім — мали власний зв’язок із холодильником:
«Їжа там, розігрій… тільки не спали».
У дев’ять — готували без рецептів 🍳, у десять — знали, як закрутити кран 🚿 і втекти від сусідського пса з відром на голові.
Вони проводили весь день надворі, без телефону, з чіткою програмою: гратись на вулиці з друзями 🚵‍♀️⛹️👭 і повертатись додому, коли темніє — з подряпаними колінами, мов з медалями за дитячі перемоги.
Подряпини заліковували слиною 🩸, їли хліб із цукром, пили воду прямо з шланга 🚿 і не знали, що таке алергії 👾🩺 — а якщо й знали, то не скаржилися.
Вони досі пам’ятають, як вивести пляму з одягу 👗👖👕, бо треба було завжди повертатись додому «пристойним».
І це ще не все. Вони пережили:
📻 радіо на батарейках,
📺 телевізор на лампах,
💿 програвачі з вінілами,
📼 касети,
💽 CD-диски і Discman…
А тепер носять тисячі пісень у телефоні, але все ще сумують за тим «к-р-р-р» звуком, коли касету перемотували ручкою.
Отримавши водійські права 🪪, вони подорожували країною у старих авто 🚗 — без готелів, без кондиціонера, без GPS, тільки з картою 🗺, сендвічем із шинкою чи яйцем 🥪🥚… і завжди прибували туди, куди треба — без Google Maps!
Вони — останні, хто жив без Інтернету 🛜, без павербанків і без страху, що телефон «сідає».
Вони пам’ятають дисковий телефон ☎️, зошити з рецептами 📖 і дні народження, записані в блокнот 📝 (або забуті).
Вони:
🛠 лагодили все скотчем або дротом,
📺 мали один чорно-білий телеканал і не нудьгували,
📙 гортали телефонні довідники,
🔁 вважали, що пропущений дзвінок означає: «У мене все добре, передзвоню».
Вони — інші. З емоційним бронежилетом, імунітетом, загартованим дефіцитом, і реакцією кішки.
Не дражни п’ятдесятирічного: він бачив більше, відчував глибше й, можливо, має в кишені цукерку 🍬, старшу за твою дитину.
Він вижив у дитинстві без автокрісел, без шоломів, без крему від сонця, у школі без телефонів, у молодості без нескінченного скролінгу.
Він не шукає відповідей у Google — він довіряє інстинкту та пам’яті.
І має більше спогадів, ніж у тебе фото в хмарному сховищі. ☁️

[Taras_777]

[Taras_777]

Пам’ятаєш ті літні канікули в дідуся і бабусі?
Їхню теплу хату, наповнену запахом хліба й сонцем.
Ту зім’яту перину, під якою засиналося без жодних турбот.
І хліб із хрумкою скоринкою, який дідусь різав великим ножем,
а бабуся щедро мастила товстим шаром масла — ще теплий, запашний, дріжджовий.
Пам’ятаєш, все було таким простим?
Але таким щасливим…
День починався співом півня,
а закінчувався з першою зорею.
Настільки яскравою, що таких тепер нема…
Ми бігали по полях і луках,
змагалися з вітром і лапали коників-стрибунців.
Стрибали в резинку, грали в квача,
або висіли догори ногами на турніку — поки бабуся не кликала вечеряти.
Дорога до їхнього дому була найкращою.
І в кінці, біля брами, завжди чекали вони.
Дідусь у шапці, насунутій на лоб, спершись на коштур.
А бабуся в хустині та в фартусі. Махала рукою.
А потім…
Увечері пахло молоком, піччю й чаєм із цвіту липи.
Дідусь розповідав історії, яких сьогодні вже ніхто не пам’ятає,
а бабуся гладила по волоссю й казала:
«Спи, дитино, завтра теж буде день».
Тепер у нас телефони, тисячі повідомлень і люди навколо…
Але вже ніхто не пече такого хліба.
І ніхто не сміється так щиро, як вони.
Світ став більшим — але водночас ніби порожнішим.
Бо ніщо не приносить вже стільки щастя, як ті літні канікули у дідуся й бабусі. 🌾💛

[Taras_777]

Ми — покоління, яке вже ніколи не повернеться.
Покоління, що ходило до школи пішки — і так само поверталось додому.
Покоління, яке робило домашку якнайшвидше, аби встигнути на вулицю — гратись із друзями.
Ми грали у хованки, коли вже сутеніло.
Пекли “тортики” з багнюки.
Збирали фантики, спортивні картки, наліпки.
Ми здавали порожні пляшки у магазин, щоб купити Mountain Dew і батончик шоколаду.
Робили літачки та іграшки власноруч — без 3D-принтерів, без ґаджетів.
Ми слухали платівки на програвачах, колекціонували фотоальбоми й вирізки з газет.
Грали в настільні ігри та карти, коли надворі йшов дощ.
Наш телевізор вимикався опівночі — після державного гімну.
Ми мали батьків, які були поруч.
Ми сміялися під ковдрами, щоб нас не почули, бо “пора спати”.
Ми жили просто. Ми були щасливі.
Це покоління минає. І, на жаль, ніколи не повернеться.
Але спогади — назавжди в серці ❤️
Я вдячний, що ріс саме тоді. ✌️

[Taras_777]

[Taras_777]

Скрытая серия «Ну, Погоди!» ПОЧЕМУ её никто не видел?

Спойлер   :

[Taras_777]

[Taras_777]

Спойлер   :

[Taras_777]

[Taras_777]

Нещодавно, перебуваючи в магазині, знову почув знайому фразу: «Раніше, у Радянському Союзі, ковбаса була справжня – м’ясна, а не те, що зараз! І жодної хімії тоді не було…».
Існує поширена помилка, що у радянській ковбасі не використовувалися жодні добавки.

Спойлер   :

Однак це далеко від істини. Такі інгредієнти, як Е497, Е407, Е451, Е252, Е339 активно застосовувалися у виробництві ковбаси ще за радянських часів. Список цих добавок насправді набагато довший.
Чому люди цього не знали? Відповідь проста – виробники тоді були зобов’язані вказувати повний склад товару упаковці. Достатньо було лише поставити позначку відповідності ГОСТу, наприклад, ГОСТ 23670-79. Про те, що ховалося за цим ГОСТом, знали лише технологи м’ясокомбінатів.
Ковбаса та м’ясо: чи були вони одним і тим самим?
Багато хто щиро вірить, що радянська ковбаса була повністю м’ясною. Але погляньмо на факти. Наприклад, «Чайна ковбаса», яка коштувала в СРСР всього 1 карбованець 30 копійок, і легендарна «Докторська» за 2 карбованці 20 копійок – чи могли вони складатися виключно з м’яса? Давайте підрахуємо.
Закупівельна ціна великої рогатої худоби на той час становила 81 копійку за кілограм в Україні та 91 копійку в Росії. Причому це була вартість живої ваги – зі шкірою, копитами, мізками та рогами. За таких цін чисто м’ясний продукт просто не міг бути таким доступним.
Чим заміняли м’ясо?
ГОСТи дозволяли замінювати м’ясо різними добавками. На сторінках стандартів можна було знайти детальний опис дозволених компонентів: крохмаль, соя, борошно, кісткове борошно, а також виварювання з копит. Усі ці інгредієнти активно використовувалися для здешевлення продукції.
Сучасна ковбаса: різноманітність та вибір
Сьогодні ми маємо те, чого не було в Радянському Союзі – вибір. Ви можете купити дешевшу ковбасу з добавками або вибрати продукт високої якості за вищою ціною. Ця значна перевага перед радянськими часами, коли вибору фактично не було – на полицях магазинів була лише одна категорія ковбасної продукції.
Пломбір: ще один міф
Багато хто згадує із теплотою знаменитий радянський пломбір, вважаючи його еталоном якості. Але є цікавий факт: з 1966 його виробництво (за винятком Москви і Ленінграда) вже не відповідало ГОСТу. Однак ця інформація відома небагатьом, що породжує ілюзії про «досконалий радянський пломбір».

Павло Бондаренко, Фейсбук

[Taras_777]

Спойлер   :

[Taras_777]

[Taras_777]

🕰️✨ «ДЛЯ ТИХ, ХТО НАРОДИВСЯ МІЖ 1952 ТА 1979 РОКАМИ — ПОКОЛІННЯ, ЩО З’ЄДНАЛО ДВА СВІТИ»

Ми — неповторне покоління.
Народилися у світі без інтернету…
і прожили достатньо, щоб побачити, як інтернет змінив усе.
Ми — діти епохи переходу,
нащадки батьків, які навіть уявити не могли тих змін, що нам судилося побачити.
Ми росли, граючи на вулиці,
з подряпаними колінами й вільним серцем.
Кулі, дзиґи, хованки, класики, скакалки.
Ігри без Wi-Fi, але сповнені життя.
А ще ми були першими, хто відкрив світ відеоігор —
Pac-Man, Atari, аркадні автомати, які здавалися чистою магією. 🎮
Ми слухали радіоп’єси з дідусем і бабусею,
ходили на пікніки,
співали пісні з вінілових платівок,
а наші вечори пахли свіжоспеченим хлібом. 🍞
Ми танцювали під Beatles, Rolling Stones і Mecano.
Виросли з Томом і Джеррі, Кенді Кенді, Суперсімейкою та Рожевою Пантерою.
Наше дитинство формували мультфільми з мораллю, а не з криками.
Ми були свідками народження комп’ютерів,
перших калькуляторів, які здавалися наукою майбутнього,
і телефонів, важчих за цеглу. ☎️
Нас назвали “Поколінням X” —
ніби ми були проміжком між двома епохами…
Але це не так.
Ми були мостом. 🌉
Ми навчилися писати на друкарській машинці,
а потім — набирати текст на комп’ютері.
Дивилися у майбутнє, не забуваючи минулого.
Ми — останнє покоління, що пило Coca-Cola зі скляних пляшок,
купувало цукерки за решту від хліба,
і ходило на базар із клітчастою сумкою та усмішкою.
Коли хліб падав на землю — ми просто здували пил і продовжували їсти,
не через байдужість, а через повага до їжі.
Ми пережили поїздки без ременів безпеки,
ігри без шоломів і наколінників,
металеві гойдалки й розпечені від сонця гірки.
У нас не було соцмереж,
але були справжні друзі.
Ми дивилися один одному в очі, а не в екрани.
Ділилися напоями, перекусами, секретами і безкінечними вечорами.
Ми фліртували, крутячи пляшку,
а не за допомогою емодзі чи фільтрів. 💋
І щоб зібрати всіх — достатньо було гучного крику або свисту.
Ми не були «нікнеймами» —
ми були іменами, історіями, справжніми людьми.
Ми падали й піднімалися самі.
Вчилися відповідальності,
витривалості,
уяві,
і мріяли по-справжньому.
Без інтернету.
Без смартфонів.
Але з душею, відвагою і цікавістю.
Тож — браво нам! 👏
Тим, хто перейшов від аналогового світу до цифрового.
Тим, хто не народився з чипом, але навчився ним користуватися.
Тим, хто все ще знає, як дивитися в небо, а не в екран. 🌌
Ми — покоління, що жило між двома світами…
і зберегло їх обидва. 🌎💫

[Taras_777]