Сильні духом. ОДИН ПРОТИ ДРОНУ
Український хлопчак протистояв рашистському безпілотнику. І - переміг.
Своєчасно солдат ЗСУ на позивний “Динамо навчив 12-річного підлітка, як нейтралізувати FPV-дрони, які болотні використовують, щоб полювати на мирних жителів, розважаючись у людожерській кампанії, яку ООН вважає воєнним злочином, але тільки розводить руками.
Прохолодного квітневого вечора, цьогоріч, 12-річний Анатолій Прохоренко сидів на груші, допомагаючи сусідові зрізати пошкоджену гілку, коли почув пізнаване гудіння дрона. В Україні такий мопедний звук означає смерть, і не лише для бійців СОУ на передовій. Дедалі частіше мирних жителів орки відстежують, переслідують та атакують дрібними дронами, оснащеними відеокамерами, вибухівкою та керованими джойстиками за десятки кілометрів від ЛБЗ.
Похмуро українці назвали це полювання на мирняк, схоже на поширений комп’ютерний додаток “Xbox”, - “сафарі на людей”. Світ давно мав збагнути: ращистська передація – міжнародна терористична група, а це типовий приклад системного побутового тероризму, колись започаткований в окупованому Херсоні, а тепер поширений на прикордонні райони України.
Отже, Толік дізнався, що ворожий дрон долетів до його села у Чернігівській області, де він із батьками мешкають, а це - за десять км від російського кордону. Частина тракторів, як і той, на якому колись працював його 49-річний батько Володимир Полторацький, стояли підбитими на полях. У березні ворожий БПЛА підірвав авто, припарковане біля сільмагу. Ще один, буквально напередодні, вибухнув на його вулиці. Тепер прилетів інший і прямував просто до батьківського будинку.
Чіпляючись за стовбур, Толік бачив, як чорний квадрокоптер прогудів повз грушу, скинув висоту та рушив на групу будівель, де троє його двох молодших братиків і сестра гралися з іншими дітьми на подвір’ї. “Мабуть, російський дроновод побачив дітей і почав набирати висоту”, - розповідав Анатолій Прохоренко кореспондентfv газети “The Washington Post” Стіву Хендріксу і Костянтину Худову. – “Саме тоді я усвідомив, що має статися”.
Те, що далі зробив Анатолій, - це важкий життєвий досвід, який українським підліткам доводиться набувати, щоб вижити під час повномасштабного вторгнення росії та захистити молодших братів і сестер. Подібні навички мирних жителів України не можна відрепетирувати, їх можна нажити, коли хочеш вижити. Гукати матір Толік не став, - ненька або міняла підгузки у немовляти, або допомагала поратися літнім сусідам.
У критичних ситуаціях рішення спалахує блискавично...
Толіку згадалося, як одного осіннього дня, коли вони з батьком рубали дрова в сусідньому лісі, він побачив знайомого солдата ЗСУ, який тримав у руках блискучі надтонкі павутинки, що частіше почали помічатися на вулицях, будинках, деревах - далеко від лінії фронту. Хлопчик поцікавився, що вояк робить.
Фахівець із вибухівки, сапер на позивний “Динамо” заговорив, а потім показав, що такий оптоволоконний матеріал, схожий на волосінь, майже неможливо розірвати, не порізавши руку. Потім солдат продемонстрував три відкриті українськими вояками методи, як його розірвати, – є така комбінація петель і защипів; не розводитимуся. “Динамо” попередив, що слід порахувати до 15 після того, як БПЛА пролетить повз тебе, перш ніж знешкоджувати волоконно-оптичні FPV-дрон, бо в іншому разі потрапиш в поле зору оператора і сам станеш мішенню.
Та коротка зустріч не лише вдовольнити цікавість. Батько і син повернулися до заготівлі дров. Тим часом дрони почали частіше з’являтися над їхнім селом, а невмиті дізналися, що барожуючі над лісом або пагорбами безпілотники, є вправними мисливцями, особливо - на цивільних осіб.
Того квітневого дня, сидячи на груші, 12-річний Анатолій Прохоренко почув зловісне гуркотання. Він підвів погляд і... нічого не побачив. Воно літало, щось вицілюючи, буквально за метр-два над землею. Але підліток розгледів тонку волосінь, що блищала проти сонця на вечірньому прузі: волоконно-оптичний слід позаду дрона.
Коли безпілотний рушив до молодших братів та сестер, Толік зістрибнув із груші на землю. Він промчав 20 метрів та сміливо вхопив пальцями волосоподібний пуповину, що тягнулася аж до росії. На автоматі підлиток зробив петлю, злегка потягнув її і згадав інструкцію солдата:
- Раxуй, малий, до 15.
Часу бракувало - Толік встиг порахувати до десяти й розірвав волокно. Лет увірвався. Дрон підкинуло вгору, він відхилився від дітей та будинків і, втративши управління, по спіралі пішов у лісову хащу поряд із батьківським обійстям.
“Я чекав вибуху, але нічого не гупнуло”, - пригадував Анатолій. Він подумав, чи не впав БПЛА на спину. Пізніше від викликаних саперів хлопчак дізнався, що ворожий безпілотник розбився в густих болотистих хащах. Що юному козакові залишилося як трофей? Про ворожий дрон, який Толік переміг, нагадує невеликий моток тонкої білої волосіні, яка ще місяць тому була для московитів страшною зброєю.
Ця історія, навіть сам факт того, що 12-річний український хлопчина, сидячи на груші, знає, як дати відсіч рашистському безпілотнику, наочно ілюструє:
А) наскільки безсилою є Організація Об'єднаних Націй в боротьбі проти воєнних злочинів,
Б) якими дикунами були і залишаються московити з їхнім “сафарі на людей”,
В) як на п'ятому році повномасштабної війни рф проти України стерлася межа між солдатом СОУ і цивільним хлопчаком,
Г) у межах досяжності безпілотників на російській території виживання саме по собі стало військовою навичкою та – останнє, ритричне:
Д) цікаво, хто, - ні, не із цивільного населення, а хоча ю із спецури країн НАТО - готовий до таких блискавичних дій та опору ворожим БПЛА.
У 16 столітті її ім'я знала вся Османська імперія. А сьогодні про доньку Роксолани знову знімають серіали, пишуть книги та складають легенди. Її звали Міхрімах-султан. І вона народилася у світі, де жінки мали мовчати. Але донька Роксолани з Рогатина стала 1 з найбільш впливових і багатих жінок величезної імперії, яка контролювала 3 континенти.
Міхрімах виросла в палаці Сулеймана 1 Величного, здобула блискучу освіту, вільно листувалася з правителями інших держав, впливала на дипломатію та державні рішення. Після того, як Роксолана покинула цей світ, саме вона фактично стала головною жінкою Османської імперії. Історики вважають, що Міхрімах впливала на призначення чиновників, фінансувала військові кампанії та навіть брала участь у міжнародних переговорах.
Кажуть, якось вона була готова за власні кошти побудувати для імперії 400 військових кораблів. А її щоденні доходи були такими, що їм могли б позаздрити європейські королі. У спадок їй дісталися сотні земель, палаци, 1000-чі коней, верблюдів, коштовностей і навіть бібліотека з 1000-ч книг.
Але найбільше вражає інше. Вона здобула владу не силою, а розумом, характером та вмінням виживати у світі палацових інтриг, де 1 помилка могла коштувати життя.
Її ім'я означало «Сонце і Місяць». І через 5 століть здається, ніби Стамбул досі пам'ятає цю жінку. За легендою, видатний архітектор Мімар Сінан був у неї закоханий і побудував 2 мечеті так, що в день народження Міхрімах сонце заходить за 1 із них саме в той момент, коли над іншою сходить місяць.
Начало
Вход
Регистрация