- Куме, а чуйте, там тойво, кажуть, шо нада трофеї здать. Добровольно.
- Та шо?
- Та шо, та шо? Та жалько ж, нє?
- Га? Та тю! Та несіть велику амбарну книгу, зара подивимось, шо ми можем виділить. Добровольно.
- Давайте пістолети там, рушниці, карабіни які-небудь. Цього добра, хоч на вагу, хоч поштучно. Сотню льогко!
- Сто піїсят. Сотню не повірять жеж.
- Тоді ще вісім накиньте. Ітого сто піїсят вісім одиниць. Безпалівно!
- Карабінів що два десятки можемо. Ружжами нада розбавити, шоб в очі не кидалось.
- О! Кулеметів десяток. Нє, вісім, шоб щот не був круглий.
- Та да. Гранатомети... Гранатометів десять. Нє п'ять!
- Чотири. Нема чого гранатометами розкидатись. Вони нам не даром достались. І оп'ять же, шоб не для круглого щоту. Не привлікаєм вніманіє.
- Ну, з гранатами діло обстоїть неплохо. Гранат можемо зо два відрі відсипати.
- Одне відро. Відра в нас тоже не казьонні.
- Ндаа, відра жалько. Хай буде...
- Відра, як відра. Бронемашин жалько, ото жалько!
- То їдну дамо!
- Їдну він дасть! Хто нам повірить? Тре дві давати.
- Ну, дві, то дві. Ееех... Тімболєє, шо ми їх не розмитнювали! Бугагага!!!!
- Танки ми тоже не розмитнювали. Бугагага!
Тіко танки прийдецця оддать, їх не заховаєш.
- Шо, усі???
- Та чо зразу усі?? Одинаццять! Одного лишимо. Шоп був.
- Жалько...
- Найшли шо жаліти. Гімна. Дороги портить. Соляру жере, як бик брагу. От єслі б САУшку нам, ото було б діло.
- САУшку даааа. От чого нема, того нема!!
- А жалько...
- Ндааа..
- А з ослобонітелями, шо робить будемо?
- А про ослобонітелів ніде не писало, приказу такого не було. Тімболєє, Стипанівна їх крепко припахала.
- Ндааа, Стипанівна єслі припахала, там ні ООН, ні красний крест не поможе.
- Та ніхто й не ріскне. Нема дурних протів Стипанівни.
- Ну, шо? Наче всьо, шо могли, виділили. Ходімо-но, гайда, кропиви накосимо. Тре СУку-35 прикрити за стодолою.
- Ходімо. Оце ще мене, куме, безпокоїть, шо хутір без ППО стоїть. Нада шото думати...
Автор Світлана Чернецька