Уже на початку VІІІ ст. в палестинських монастирях ми можемо зустріти свято «Зачаття Анною, матір’ю Богородиці», яке відзначалося 9 грудня, безсумнівно пов’язане з більш старшим святом — Народження Пресвятої Діви Марії (8 вересня): тобто за дев’ять місяців до нього. Молоде свято після деякого вагання швидко завоювало визнання, як на Сході, так і на Заході. У IX ст. воно було внесене у Номоканон Константинополького Патріарха Фотія (883) і в монументальний календар Неапольської Церкви, яка знаходиться у цей час під візантійським впливом.
У цьому ж столітті візантійський імператор Лев VI поширює свято на всю імперію. Слід підкреслити, що у цей період головним змістом свята було вшанування чудесного зачаття, описане в апокрифічних писаннях, яке відбулося згідно з ангельським благовіщенням, від неплідної вже 20 років Анни, матері Марії.
У ХІ ст. англійські паломники прищепили це свято на Заході, яке святкували 8 грудня і яке отримало назву Непорочне Зачаття Марії. Під час свята відзначали не стільки чудесне зачаття Анною, скільки святий, без жодного гріха, в тому числі і первородного, початок життя Марії. Уже невдовзі свято святкували у багатьох місцях Франції (особливо в Нормандії) та Італії. Проте не всюди його приймали однозначно — не один єпископ і абат був в опозиції до богословського змісту свята під впливом ригористичної концепції первородного гріха, випрацюваної у цей час на Заході.
У XIII ст. відбулася особливо жвава богословська дискусія щодо Непорочного Зачаття, яке відстоювали францисканські богослови на чолі з Дунсом Скотом і яке не до кінця сприймали домініканці, які висловлювали сумнів щодо відповідності визначення привілею Марії Непорочним Зачаттям і тому називали це свято «освяченням Марії». Незабаром церковна влада усталила, що це визначення не тільки відповідне, але й належить до скарбу віри усієї Церкви.
Незважаючи на полеміку, свято поволі здобувало все більше поширення, поступово увійшовши і в папську літургію. Так, наприклад, у 1330 році Папа Йоанн XXII почав святкувати з кардиналами свято Непорочного Зачаття, спершу у церкві Кармелітів, потім — у власній каплиці з особливими молитвами і з великою урочистістю.
Остаточно в римську літургію свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії 1 березня 1476 р. ввів Папа Сикст IV. Цей же Папа наказав у Ватиканському палаці збудувати каплицю на честь Непорочної: сьогодні це Сікстинська Капелла, декорована Мікеланджело.
Папа Пій ІХ 8 грудня 1854р. проголосив догмат про Непорочне Зачаття Богородиці і вмістив свято серед найголовніших в Римо-Католицькій Церкві.
Значення свята
Непорочне Зачаття Марії тісно пов’язане з Її місією — стати Матір’ю Христа. Вона мала привести на світ Божого Сина, тому Бог від світанку життя освятив Пресвяту Діву, яка мала стати храмом Втіленого Слова, надаючи їй привілей свободи від первородного гріха.
Таким чином, Син Божий, приходячи у наш світ, входить у непорочне помешкання, яке приготував для свого Сина Отець. Отже, великий дар, який отримала Марія, має конкретну мету: приготування для прийняття Христа і служіння Йому і всій Церкві в якості Пресвятої Матері. Дар відкуплення від гріха не може не походити від Христа, тому також Непорочне Зачаття є можливе лише тому, що Христос пролив свою Кров як викуп за всіх. У випадку Марії Бог чудесним способом з випередженням історичної події страстей Христових пролив на Неї струмінь спасенної благодаті, яка має джерело у пасхальній тайні смерті і воскресіння Христа.
Бути Непорочною означає бути повністю святою, повною благодаті. Недарма ангел при Благовіщенні назве її Благодатною, а літургія поетично — Вся Прекрасна (Tota Pulchra). У Переданні Церкви проводиться така паралель: якщо Ісус є новим Адамом, що переміг гріх першого Адама, то Марія є новою Євою, в якій Бог перемагає непослух першої Єви. Таким чином, Пресвята Діва є першою повністю відкупленою людиною, Вона є початком нового творіння, спасенного людства. Непорочна є для Церкви виразним знаком остаточної перемоги Божої благодаті над людським гріхом.
Христове Відкуплення освятило світанок життя Марії, але це не звільнило Її від зростання у святості: вірі, любові, послухові Божій волі. Дозрілий плід святості Марія дасть, пройшовши випробування земного життя, особливо під хрестом свого Сина, і остаточно Її перемогу Бог увінчає взяттям у славу Небесного Царства.
Бог дав непорочність Марії у Зачатті, а нам — у хрещенні. Він вчинив також і нас непорочними, сповненими Божої благодаті. За прикладом і заступництвом Пресвятої Діви Марії ми маємо співпрацювати з Божою благодаттю, зростати у святості, щоб перед обличчям світу віддзеркалити Божу святість, пречистий образ Ісуса Христа.
Начало
Вход
Регистрация