Спілкуємось українською!

[Taras_777]

🤩 Україна має нову героїню Олімпіади-2026!

Ангеліна Брикіна — лижна акробатка з Івано-Франківська — увійшла в історію, виконавши найкращий стрибок серед українок на зимових Олімпійських іграх 2026 року. Її виступ — це не просто бали суддів і складні гвинти в повітрі. Це — характер, сила духу й неймовірна витримка.
Фристайл (лижна акробатика) — один із найскладніших і найнебезпечніших зимових видів спорту. Спортсменки виконують серії сальто та гвинтів на висоті кількох метрів, розганяючись до швидкості понад 60 км/год. Помилка в повітрі — і ціна може бути надто високою. Але Ангеліна ризикує, працює й перемагає.
Її історія — особлива. Тато Ангеліни загинув, захищаючи Україну від російської агресії. Він віддав найцінніше — своє життя — за нашу свободу. І тепер його донька прославляє країну на світовій арені. Це більше, ніж спорт. Це — продовження боротьби.
За кожним її стрибком — роки тренувань, падінь і підйомів. За кожним приземленням — пам’ять про батька-Героя. 💙💛
Дякуємо Захиснику за подвиг.
Пишаємося Ангеліною — за сміливість, талант і незламність.
Українці вміють літати. Навіть тоді, коли за плечима — біль. 🇺🇦
Поширте цей пост, щоб про силу українських дівчат і наших Героїв дізнався весь світ!

[Taras_777]

[Taras_777]

До нас тільки зараз, як до жирафа, почало доходити, хто ми є...
Ні, підказки і натяки демонстративно були розкладені повсюдно, але ж ми такі скромні, такі толерантні, такі поступливі, такі меншовартісні і віктимні, що аж сліпі.

А чи ставили ми собі питання: «Як так сталося, що народ «кріпаків» зайняв найбільшу та найродючішу територію в Європі?» Україна розміром приблизно, як Британія, Румунія і Польша разом узяті.
Яким чином «сільська» мова, «малоросійськоє нарєчіє, которого нє сущєствуєт» має сукупно до мільйона слів???
Перші українські слова (мед і страва) були записані Пріском Панійським у таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України в 448 р. н.е.
Як в «маленькую культуру» вмістилися 200 000 народних пісень, велика національна кухня, орнаменти, обрядовість, архітектура, колосальний живопис, перші в Східній Європі академії і книгодрук, стародавні літописи і кобзарство, гумор, театр Корифеїв і «Березіль», музика Веделя і Березовського, Сковорода і Вернадський? Такої «маленької» культури вистачило б на десять народів.
Як вийшло, що предки «молодої держави, якій всього лише 30 років», брали столицю Візантії Константинополь ще в 907 році, знищили Хозарський каганат 968 році, спалили османський флот у 1615 році, палили передмістя Москви 1618 року?
І це лише верхівка верхівки айсберга.
Мене особисто НЕ дивує фантастична сила українців, продемонстрована в останній рік.
Українці були такими завжди. Нам про це кричать історія і пам’ять поколінь. Просто ця пам’ять до нас повертається надто повільно.
Ми, як гидке каченя, що виявилося лебедем і полетіло з курятника меншовартості.
І нам треба терміново навчитися ЛЮБИТИ і ПОВАЖАТИ себе, як це роблять нормальні незакомплексовані народи. Бо ми не кури, а лебеді, і батьки наші лебеді, і прапрадіди були вільними та прекрасними!
Вони високо літали і в курниках не жили.
Це треба знати і пишатися!
У будь-якій незрозумілій ситуації пишайся Україною!
Це обгрунтовано.

Автор: Олександр Висоцький.

[Taras_777]

Сьогодні четверта річниця повномасштабного вторгнення росії в Україну, тому згадаймо цих безневинних дітей, які загuнулu від рук російських окупантів.
На фото — діти, які загuнулu у перші дні й місяці цієї крuвавої в’йни:

▪️ брати-близнюки Євген та Богдан Самодій, 17 років, с. Мохнатин, Чернігівська область
▪️ Ліза Очкур та Соня Амельчикова, 9 років, Маріуполь
▪️ Владислав Агібалов, 10 років, Маріуполь
▪️ Нікола Горяйнов, 3 роки, Краматорськ
▪️ Олексій Євтушенко, 16 років, Бахмут
▪️ Дар’я Безбородова, 16 років, Костянтинівка
▪️ Іван Гринько, 17 років, Маріуполь
▪️ Кирило Яцько, 18 місяців, Маріуполь
▪️ Дмитро Чаус, 17 років, Маріуполь
▪️ Єлизавета Недял, 6 років, Маріуполь
▪️ Єва Сміщук, 5 років, м. Бородянка, Київська область
▪️ Аня Міщенко, 14 років, м. Буча
▪️ Степан Шпак, 2 роки, с. Нові Петрівці, Київська область
▪️ Гліб Желдак, 14 років, Чернігів
▪️ Ростислав Пічкур, 13 років, Київ
▪️ Єлісей Рябоконь, 13 років, Бровари
▪️ Катерина Піхур, Київ
▪️ Артем Прийменко, 15 років, його братики — 10-річний Єгор та 5-річний Кирил, Суми
▪️ Денис Савченко, 16 років, Маріуполь
▪️ Єфрем Солошенко, 1,5 року, Сумщина
▪️ Софія Раєцька, 13 років, Харківська область
▪️ Іван Меть, 12 років, Ірпінь
▪️ Дмитро Євдоченко, 16 років, Київська область
▪️ Арсеній Калабін, 14 років, Київська область
▪️ Аліса Перебийніс, 9 років, Ірпінь
▪️ Аня Кушнеренко, 17 років, Чернігівщина
▪️ Аліса Хланс, 7 років, Охтирка
▪️ Софія Федько, 6 років, та її 1,5-місячний братик Іван, Херсонщина
▪️ Варя Плохих, 9 років, Маріуполь
▪️ Полінка Симороз, 1 рік, Бородянка
▪️ Сашко Зданович-Яхно, 4 роки, Київська область
▪️ Міша Коростельов, 5 місяців, Харків
▪️ Катя Дяченко, 11 років, Маріуполь
Весь список набагато довший…
Бо тільки за офіційними даними росія вбuла в Україні 766 дітей за чотири роки цієї вʼйни.
І тільки спробуйте тепер толерувати або захищати щось російське, дивлячись цим дітям очі.
🕊️Кожне ім’я тут — це не цифра у зведеннях. Це життя, яке мало продовжуватися: перші кроки, шкільні дзвінки, мрії про літо, про друзів, про дорослість.
Пам’ятаймо їх не лише сьогодні. Говорімо про них щодня. Бо пам’ять — це теж боротьба. І поки ми називаємо їхні імена вголос, вони залишаються з нами, в наших серцях.

[Taras_777]

[Taras_777]

москва переходить до плану «Б»

Чули свіжі новини з залів ООН? Там у головного казкаря кремля, небензі, стався різкий напад «українства». Виявляється, він тепер ледь не нащадок гетьманів! Каже, і батько українець, і мати — «українська козачка».
Дивна штука ця російська пропаганда. Дивіться, як змінювалися стадії їхнього божевілля:
1. «України не існує, її вигадав ленін» (класика від бункерного).
2. «Ми один народ» (Це коли вони нас вбивають, але кажуть, що це «по-братськи»).
3. І ось фінальна стадія: «Я і сам українець» (Коли зрозумів, що знищити не вийде, вирішив примазатися).
Це що, нова тактика? Тепер, коли ракети закінчуються, вони вирішили нас «залюбити» до смерті, записавшись у козаки? небензя в думках, мабуть, уже варить борщ і мріє про членство в ОУН-УПА.
Дивно, що «козак» небензя забув згадати іншу «Українку». Ту саму авіабазу «Українка» в Амурській області, що біля однойменного села. Саме з цього аеродрому на Далекому Сході щодня злітають стратегічні бомбардувальники ту-95мс, щоб пускати ракети по його «історичній батьківщині».
Мабуть, це така особлива «козацька» традиція в розумінні москви: називати аеродром на честь України, а потім з нього ж намагатися цю Україну спопелити.
А мені здається - вони навіть не від Адама та Єви! Люцифер в цей час свою "гілку" створював та зліпив з гімна та палок щось людиноподібне
Панове пропагандисти, маємо для вас погані новини: Бути українцем — це не про запис у паспорті чи казки про «бабусю-козачку». Це про гідність, свободу і вміння давати по зубах окупантам. А бути небензею — це про брехню, сором і майбутній трибунал.
Схоже, їхній план «Б» залюбити нас. І вони кажуть – «Ми ж свої, ми ж теж з козацького роду!».
Не пройде. Козаки зрадників у курінь не пускали.
P.S. Чекаємо, коли путін заявить, що його прадідусь тримав пасіку під Полтавою, а шойгу знайде в себе коріння закарпатських мольфарів. 🍯🧙‍♂️

[Taras_777]

«Слава ЗСУ» — напис, через який на українську фристайлісту Ангеліну Брикіну полилася хвиля хейту.

Під час першого старту на Олімпійських іграх-2026 спортсменка підняла лижі з написом «Слава ЗСУ». Цей жест вона показує із 2024 року на кожному змаганні. Але саме на олімпіаді він раптом став приводом для критики.
Спортсменка зізналася, що після цього в інтернеті на неї полився хейт. Її звинувачували в тому, що вона «хоче грошей» і «піариться», а організатори Олімпійських ігор попросили стерти напис перед фінальним виступом.
«Я не просто так це написала. У мене є своя історія. У мене болить», — сказала Ангеліна в інтерв’ю на YouTube-каналі Гливинський Pro Sport.
Її батько, Павло Брикін, воював з 2015 року. Був гранатометником 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Після повномасштабного вторгнення знову став до строю. Загинув 6 серпня 2022 року на Миколаївщині. У нього залишилися п’ятеро дітей і дружина.
Для Ангеліни ці слова — не гасло. Це пам’ять.
Втім, спортсменка пояснила, чому вирішила не конфліктувати й стерла напис. Вона не хоче завершувати кар’єру і розуміє, що шанс виступити на Олімпіаді випадає раз на чотири роки.
«Ми можемо сваритися, але злити чотири роки праці — теж не варіант. Я хочу залишатися у спорті й гідно представляти Україну», — сказала вона.
На Іграх-2026 Брикіна посіла 13-те місце і не пробилася до фіналу жіночої лижної акробатики.
Історія Ангеліни — це не лише про спорт.
Це про вибір між принципом і можливістю продовжувати боротися — вже на іншому фронті.
І про те, що за кожним коротким написом на лижах — може стояти ціле життя.

[Taras_777]

[Taras_777]

[Taras_777]

Весна рухається по планеті зі швидкістю приблизно 50 кілометрів на добу. Це визначили, спостерегаючи за суцвіттями деяких рослин, а діти навесні ростуть швидше, ніж в інші пори року.
Початку весни починають очікувати вже з середини зимового періоду часу, а іноді і з самої осені. Воно надихає і змушує нас по новому поглянути практично на все, на оточуючу нас природу, на власні перспективи, дарує надію на те, що разом з пробудженням життя навколо нас, і наш власний настрій до життя також прокинеться і заб’є весняним ключем. Початок весни - це завжди неперевершене диво. Напевно це самий кращий для більшості з нас період року. Чи може офіційний перший весняний день стати святом? Кожен вирішує сам. Не можна заперечувати те, що саме по собі перше березня зчайний і буденний день, коли людина, яка з головою погрузла в нескінченних турботах, роботі, навчанні, просто не помітить його. Це свято цілком можна і пропустити, адже всі ми знаємо, що від цього нічого страшного не трапиться. Що ми втрачаємо? Нічого! Але і не набуваємо тоді так само абсолютно нічого, а адже весь інший світ уже завмер в передчутті всього майбутнього. Повітря стане змінюватися, сонечко скоро стане по справжньому приємним, не так як спекотним літом і вже ніяк не так, як холодною зимою. Починається нове життя. І ми завжди маємо свої дивіденди від цього, хочемо ми того чи не хочемо. Це справжній дар і у вас нічого не вимагають взамін. Весна іде. Вона не пройде повз вас. Вона обов’язково подарує вам щось приємне, тепле і рідне. Зустріне вас і ніколи не пропустить.
 Цікаво, що в Південній півкулі весна триває з вересня по листопад, наприклад, весна в Австралії настає саме у вересні.
Зі святом Вас!

[Taras_777]

[Taras_777]

Кажуть, Шекспір колись сказав:

«Я завжди щасливий. Знаєте чому? Бо нічого ні від кого не чекаю. Очікування — це завжди ризик болю».
І в цьому є велика правда. Проблеми не вічні — у кожної темряви є кінець. Єдине, що не має виправлення, — це смерть. Усе інше можна пережити, виправити, переосмислити.
Ніколи не дозволяйте нікому принижувати вас чи знецінювати вашу гідність. Крик — це мова слабких. Тих, хто не вміє аргументувати і не хоче думати.
У житті завжди знайдуться люди, які звинуватять вас у власних невдачах. Але кожен зрештою отримає те, що посіяв. Наше завдання — бути сильними. Падати й підніматися. Пам’ятати: після темного тунелю обов’язково з’являється світло.
Перед тим як сперечатися — зробіть вдих.
Перед тим як говорити — вислухайте.
Перед тим як критикувати — подивіться на себе.
Перед тим як писати — подумайте.
Перед тим як образити — зупиніться.
Перед тим як здатися — спробуйте ще раз.
І поки живете — живіть по-справжньому.
Найкращі стосунки — не між ідеальними людьми. А між тими, хто приймає недоліки одне одного і вміє цінувати сильні сторони.
Той, хто не цінує те, що має, одного дня шкодуватиме про втрату. Той, хто сьогодні страждає, завтра може отримати нагороду за свою витримку.
Хочеш бути щасливим — подаруй щастя комусь. Хочеш отримувати — навчися віддавати. Оточи себе світлими людьми і будь світлом для інших. І пам’ятай: інколи саме тоді, коли найменше очікуєш, життя дарує неймовірні зустрічі й моменти.
Не руйнуй своє сьогодення через минуле, яке не має майбутнього.
Сильна людина — це не та, що не плаче. А та, яка навіть зі сльозами на очах здатна посміхнутися й сказати:
«У мене все добре».

[Taras_777]

[Taras_777]

[Taras_777]

У Європейському парламенті запанувала тиша.
Перед депутатами стояв 11-річний український хлопчик — Роман Олексів.
Він говорив спокійно. Без пафосу. Без гучних слів.
Просто розповідав про той день.

14 липня 2022 року Роман разом із мамою прийшов до медичного центру у Вінниці.
У цей момент у центр міста влучили три російські ракети.
Того дня загинули десятки людей. Серед них — його мама, 29-річна Галина. 
Сам Роман вижив, але отримав важкі опіки 45% тіла. 
Лікарі спочатку не були впевнені, що він зможе вижити.
Хлопчик пережив понад 30 операцій, довгий час провів у реанімації і навіть у комі. 
Але він вистояв.
Коли Роман у Брюсселі сказав:
«Того дня я востаннє бачив свою маму»,
перекладачка, яка передавала його слова англійською, не змогла стримати сліз.
Її голос зірвався. Вона вибачилась і не змогла продовжити переклад. 
У залі запанувала тиша.
Бо за кожною новиною про війну стоять не просто цифри.
Стоять життя.
Сьогодні Роман живе у Львові, знову ходить до школи, танцює бальні танці і грає на баяні. 
Його історія стала символом незламності українських дітей і навіть отримала міжнародну відзнаку Cinema for Peace Honorary Dove.
Але за цією історією — проста правда.
Жодна дитина у світі не повинна знати, як звучить ракета.
Жодна дитина не повинна вчитися жити без мами.
І поки триває війна, таких історій в Україні — тисячі.
І кожна з них — нагадування світові:
війна краде дитинство.