Спілкуємось українською!

[Taras_777]

День скорботи і вшанування пам’яті жертв Війни в Україні

Не дивлячись на те, що багатьом визнаним і компетентним військовим історикам вдалося майже в найдрібніших подробицях, відтворити хід подій тих далеких років і знайти відповідь на безліч питань, перед нами напевно ще на тривалий час залишиться незрозумілим одне - чому за права, благополуччя і прогрес однієї частини людей, об’єднаних якоюсь загальною ідеєю, обов’язково повинні розплачуватися своїм життям, здоров’ям і перспективами інші?

22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ..., і шквал крові, болю і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із самих довгих років в житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося. Не судилось пережити цю мить, адже це тільки мить у тисячолітній історії всього нашого людства. Невже ми забули про це?
Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може даже онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...
Пам’ять - хитра штука. Вона частенько зраджує нам. А потім знову 22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ... і ...
Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Вона є в наших національних календарях, за даними проекту DilovaMova: Україна встановила цю дату Указом Президента України від 17-го листопада 2000-го року № 1245/2000, вона має назву «День скорботи і вшанування пам’яті жертв Війни в Україні»; pосія - указом президента pосійської федерації від 8-го червня 1996 року № 857 "Про День пам’яті і скорботи"; білорусія 22-е червня відзначає як «День всенародної пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни». Ми пам’ятаємо. Ми сумуємо. Але чи є надія уникнути повторення подібного віроломства і насильства по відношенню до нас і наших дітей?
Вона є. Залишивши образи, ми навчилися прощати. Ми вміли прощати завжди. Прощати і не ображатися на людство за те, що воно допустило подібний хід розвитку подій. Ми навчилися любити. Любити тих, хто дорогий нам, хто поруч з нами. Любити життя, а не смерть, ненависть і агресію. Тому ми виграли тоді. Тому перемагаємо зараз. І не дай нам Бог забути про це!

[Taras_777]

[Taras_777]

Що з нами не так ?

Кожна подорож до заходу України в мені ніби вмикає аналізатор. Думи мої, горе мені з вами...

Розмовляючи з жителями гір, ви бачите неймовірну любов до цієї землі.
Самі жителі гір говорять, що земля у них малородюча.
Там немає можливості у горах виростити пшеницю щоб прогодувати свою родину.
Але вони люблять цю землю.
Вони не кажуть " а що нам дала ця Україна?"
Вони підіймаються кожного дня догори і донизину. Схили круті. Ми ледве доходили до хати ....нам було важко.
А вони люблять цю землю.
Їх пращури від поневолення різними імперіями йшли у гори. Щоб не бути рабами. Щоб зберігати свою культуру, традиції. Вони жили в нестерпних для нас умовах. Але вони любили цю землю і передали цю любов наступним поколінням.
Один гуцул сказав, що для них важливе "коріння роду". З малечку дитина виховується у любові до цієї землі. До культури. До мови. До традицій .
А вони поневолені різними імперіями були з 13 століття. Але вони зберігали своє ....вони не дали перерубати коріння.
А у нас коріння перерубане. У нас ідеологія "главноє что би чєловєк хароший бил" " а какая разніца" "живьом аднім дньом" "російскоє ето круто"....
Код нації - вишиванка.
Вони вишивають свої древні орнаменти. Там величезний символізм.
А у нас своє забули і почали вишивати квіточки за схемами іноземців. Довишивалися так, що вже нам на Полтавщині дивно чути, що червоне та чорне , та квіточки це не наше ...Наші пращури новомоднє замінили наше традиційне ...
Ми маємо родючі землі. Ми маємо сади. Ми маємо газ в будинках ( у них немає). Ми не вимушені ходити з гори на гору щоб купити хліба, чи йти так до школи.
Але ми тотально зросійщені, ми не хочемо вивчати свою культуру, історію ...підлітки далі дивляться та слухають російське.
Коріння ...дати своїм дітям коріння це важливо. Це не просто народити, а у школі нехай навчають ...
Нам шановні багато потрібно змінюватися. Брати приклад з вільних гуцулів.
Якщо ми не дамо нашим дітям коріння ...війна не остання.
Українцем бути це не тільки народитися в Україні. Це українська мова. Це українська культура. Це українські традиції

[Taras_777]

[Taras_777]

Спочатку вони вб’ють твоїх митців.
Заб’ють за гаражами художниць, доведуть до самогубства поетів, згноять у таборах журналістів та істориків, розстріляють священників, а музикантів змусять співати їхні пісні.

Потім вони відкриють кінотеатри, літературні школи і консерваторії. Ти будеш дивитись кіно в кінотеатрі імені Пушкіна, вчитись в консерваторії імені Глінки і слухати оперу в театрі імені Маяковського.
А ще вони завалять твої книгарні і музичні магазини своєю продукцією. Ти й не помітиш, як в тебе на книжковій поличці з’явиться «Золотая серия русской класики», а улюбленою музичною групою стане «Алиса», яка буде розривати колонки піснею про «Небо славян»
Ти будеш дивитись «Грозовые ворота» і "9 роту", ненавидіти «чеченів» і думати, що наші ніколи таке не знімуть.
Одного разу ти будеш в Києві і підеш в музей Булґакова, бо музей «шістдесятництва» буде здаватись тобі провінційним і непривабливим.
А якось в книгарні тобі трапиться на очі самотня книга українською мовою, з дешевою обкладинкою та невідомим тобі автором, і ти подумаєш, що з літературою в нас зовсім не вийшло.
Вони завжди казатимуть тобі, що їх культура – «вєлікая», а твій Шевченко – то так, провінціал, що випадково підкорив столицю.
Ти точно подивишся кілька серіалів про Пушкіна і Єсєніна, і навіть не знатимеш, що існують Панас Мирний чи Валер’ян Підмогильний.
Потім вони зруйнують твій будинок і вигонять тебе з дому, знову вбиватимуть твоїх письменників, руйнуватимуть книгарні, церкви та бібліотеки.
І ти зрозумієш, що все почалося спочатку. Тільки цього разу ти застав новий початок і можеш його усвідомити.
Консерваторії ім. Глінки і театри ім. Пушкіна – це брехня, в якій ти жив. Улюблені розповіді Чехова і пісні Висоцького – це обман, в який тебе втягнули.
Але ти не застав того початку, бо народився в місті імені Кірова і вчився в школі імені Толстого.
Ти був впевнений, що це нормально, що так і має бути. Ти точно думав, що «не вийшли ми літературою», таке буває, не всім же літературам бути великими. Але ти помилявся.
Єдиною правдою, яку ти колись побачив, була та одна українськомовна книжечка серед сотень російських, яка тримала цю країну в той час, як її топили в Достоєвському.

[Taras_777]

Великі нездари:

1. Томаса Едісона вигнали зі школи після перших чотирьох місяців навчання, вчитель сказав, що він розумово відсталий.
2. Дарвіну казали кинути медицину, батько з гіркотою докоряв: «Тебе нічого не цікавить, крім твоїх фантазій!»
3. Уолт Дісней був звільнений з газети за браком ідей.
4. Учитель Бетховена вважав його абсолютно бездарним учнем.
5. Ейнштейн не говорив до чотирьох років. Його вчитель характеризував його, як розумово відсталого .
6. Батько Родена, великого скульптора, говорив: «У мене син - ідіот. Він тричі не здав іспит у школу мистецтв ».
7. Моцарту, одному з найгеніальніших композиторів, імператор Фердинанд сказав, що в його «Весіллі Фігаро» «---- занадто багато нот».
8. Менделєєв мав трійку з хімії.
9. Коли ми дивимося на автомобілі «Форд», ми маємо на увазі, що їх творець Генрі Форд завжди був багатим, успішним бізнесменом. Ми бачимо цю величезну імперію, яка живе вже більше ста років. Але мало хто з нас знає, що Форд практично не вмів писати і читати, і перш, ніж досягти фінансового успіху, Форд кілька разів оголошував себе банкрутом, розоряючись дочиста.
10. Коли Марконі придумав радіо і розповідав своїм друзям, що буде передавати слова на відстані по повітрю, вони подумали що він божевільний і відвели до психіатра. Але вже через кілька місяців його радіо врятувало життя багатьом морякам.

[Taras_777]

[Taras_777]

[Taras_777]

З мережі

Мій тато тримає бджіл. Сьогодні я був у нього вдома, і він показував мені весь мед, який отримав з вуликів. Він зняв кришку з 5-галонного відра повного меду, на якому лежали 3 маленькі бджілки, які боролися за життя. Вони були вкриті липким медом і тонули. Я запитав його, чи можемо ми їм допомогти, і він відповів, що впевнений, що вони не виживуть. Напевно, жертви збору меду.
Я знову запитав його, чи можемо ми принаймні витягти їх і швидко вбити, адже саме він навчив мене позбавляти тварину (або комаху), яка мучиться, від страждань. Нарешті він поступився і зачерпнув бджіл з відра. Він поклав їх у порожній контейнер з-під йогурту, який виставив на вулицю.
Ми поклали 3-х маленьких бджілок у контейнері на лавку і залишили їх напризволяще. Через деякий час тато покликав мене, щоб показати, що відбувається. Ці три бджілки були оточені всіма своїми сестрами (всі бджоли - самки), і вони чистили липких майже мертвих бджіл, допомагаючи їм зняти весь мед з їхніх тіл.
Ми повернулися через деякий час, і в контейнері залишилася лише одна маленька бджілка. Її все ще доглядали сестри. Коли настав час мені йти, ми перевірили востаннє, і всі три бджоли були достатньо очищені, щоб полетіти, а контейнер був порожній.
Ці три маленькі бджілки вижили, тому що їх оточували рідні та друзі, які не відмовлялися від них, рідні та друзі, які не давали їм потонути у власній липкості і були готові допомагати, доки не буде звільнена остання бджілка. Бджолині сестри. Члени бджолиної команди.
Ми всі могли б дечому повчитися у цих бджіл. Бджоли завжди добрі до своїх.

[Taras_777]

[Taras_777]

[Taras_777]

Пам'ятаєте дівчинку Інеллу Огнєву з містечка Бучі, талановиту маленьку поетесу? Вона померла у 2020-му. А в 2017 нею був написаний вірш, моторошно пророчий...

"А ви знайте, що ми ж проростем
На руїнах, мов квіти весняні!
Вам на голови впадЕм дощем,
Аби знали, що ми нездоланні!

Ви нас бийте ногами в живіт,
Вибивайте життя до останку…
А ми сили знайдемо на зліт,
Прилетимо до вас на світанку!

Ви останнє у нас заберіть,
Обкрадіть до останньої нитки…
Але знайте, що прийде та мить,
Коли зявимось знову нізвідки…

Ми прийдемо до вас уночі,
Коли будете міцно ви спати…
Запалаєм вогнем від свічі
І зруйнуєм залізнії грати…
Ми прийдемо… Повстанем з руїн!
Ви не спіть, а тривожно чекайте….
Проростемо жагою до змін…
Ми не вмерли, живі! Ви це знайте!
Наша рана ще свіжа болить,
Але ми на той біль не зважаєм…
Ну а ви нас ногами топчіть,
Ми, мов пісня, іще залунаєм…
Ми зустрінемось з вами колись…
На Суді, там, де вже не сховатись…
Ви не чули прохання :”Спинись!”
Вам хотілося далі знущатись…

А ви знайте, що ми проростем
В наших дітях, мов квіти весняні…
Ми не вмерли, ми й досі живем!
Наші душі вони нездоланні!

Ми прийдемо раптово до вас,
Може, вітром, а, може, дощами…
Ви не спіть, ви чекайте на нас
Ми живі, ми зустрінемось з вами"…

© Огнєва Інелла

[Taras_777]

[Taras_777]

[Taras_777]

У Паризькому Луврі знаходиться картина "Щасливе суспільство, долає небезпеку" італійського художника Ораціо Джентілескі.
На картині зображена Богородиця, одягнена у кольори українського прапора.
Картина присвячена перемозі України та Польщі над Османською імперією під Хотином у 1621 році. Картина написана 400 років тому.
Дай Боже, щоб зʼявилась в Луврі ще одна така картина присвячена перемозі України.